Так тому ,що в творі було сказано життя одного нічого не варте .Він був справедливий ,розумний, розсудливий та добрий .Захар знав що як він не віддасть свого сина помирати і вождь суперників був ще живий то насступного разу коли б суперник прийшов то вони не вдбилися .І тоді загинулиб всі тухольці .
Тема "Євшан зілля" ⇒ розповідь про життя сина хана на чужині та його повернення на рідну землю.
Ідея "Євшан зілля"⇒ людина може бути щасливою лише на Батьківщині; не можна відцуратися рідної землі, яка є твоєю єдиною справжньою домівкою.
Протягом багатьох віків, ще з самого початку свого існування, життя українців було нерозривно пов’язане з піснями. Пісні мали величезне значення для людства і супроводжували людей в усіх сферах їх життя: у свята та час розваг (весільні, різдвяні (колядки, щедрівки), купальські, русальні пісні), під час роботи (жниварські пісні), в час трауру (пісні про загиблих, обрядові) тощо. Напевне, не було такої життєвої ситуації, про яку наш народ не склав би пісні.
Щастя від щирого кохання, журба дівчини, що чекає козака з походу, біль від стосунків, яким заважали якісь зовнішні обставини (соціальний стан закоханих, відстань тощо), горе втрати, сльози матері, що не діждалася сина або загубила єдину доньку — у піснях є все і навіть набагато більше. Слухаючи їх, розумієш, що у світі, повному страждань, неможливо було вижити без пісні, і ця пісня рятувала людей, з’єднувала їх, давала їм опору і надію в скрутні часи.
Створені народом, вони існували у багатьох варіантах і виражали чисту есенцію народного досвіду — знання і уміння не однієї людини, а сотень тисяч, покладені на мелодію пісні.
Пісні супроводжували язичницькі ритуали, які ще довго жили в пам’яті наших предків, та християнські церковні обряди, до яких українці також відносилися зі значною повагою. Пісні занотовували важливі історичні події та протягом віків зберігали пам’ять про загиблих героїв. Пісні — це енциклопедія побуту, звичок і традицій. Пісні — це душа народу у відбитках безсмертних нот.
Українські пісні — це сотні історій різних людей, які вкладали цілу душу в створення пісні. Їхні долі й досі живуть в сюжетах цих пісень, переплітаються з ними…
Пісні передавалися з покоління в покоління нерозривним ланцюгом кохання — від матері до доньки, від тої — до її доньки і так далі… Вони жили у серцях людей і пам’яті народу, бачили все і про все розповідали — треба було лише правильно задати запитання.
Ці пісні — сироти, бо ніхто не знає справжніх їхніх «батьків». І одночасно вони є дітьми цілого народу, бо в них вкладена вся його душа, вся його суть.
Пісні завжди жили поряд із нашим народом, супроводжували його в горі і в радості, прикрашали життя і робили його легшим. Наша мова недарма зветься «солов’їною» — ми любимо і вміємо співати. Українці народжуються з піснею і вмирають також із нею, проносячи її через все життя.
І пливе над нивами, над степами і над морями українська пісня… І живе разом з нею український народ.
<span> Пройдуть роки. Життя героїв складеться по-різному. Дядько Чепіжний впаде у одну з ям, які викопував для звірів. Він теж буде немічний і , можливо, почне співчувати старому вовкові. Настануть спокійні дні для Сіроманця, він житиме у Сашка. Сусіди, бачачи лагідний характер вовка, перестануть боятися його. Галя стане ветеринаром. Вона залишиться працювати у рідному селі. Лікуватиме хворих тварин. Сашко вивчиться на лісника. Здійсниться його мрія. Він зі своїм Сіроманцем стане надійним захисником і охоронцем лісу.</span>
Лісовик<span> — </span>міфологічний<span> образ, який, згідно з </span>легендами, втілювався в подобу дуже старого кошлатого діда. «Лісовик — малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям. У брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці» /Леся Українка<span>, «Лісова пісня»/. Його характерною особливістю була відсутність </span>тіні<span>. Лісовик є символом небезпеки, яка підстерігає людину в </span>лісі<span>. Образ лісовика перегукується з іншими міфологічними образами: </span>мавок<span>, </span>чугайстра<span>, </span>хухи<span> і навіть </span>блуду<span>. Лісовик збиває людей з дороги, усіляко шкодить їм. В українській </span>етнографії<span> побутує погляд на лісовика як на «пастуха від звіра», тобто істоту, що охороняла дрібних звірів від </span>хижаків<span>, </span>мисливців<span>. Лісовики створювали в лісах </span>сім'ї<span> і жили як звичайні </span>люди<span>.</span>