Цитатна характеристика образу Тосі<span>«Вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. Тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що Юрко стріне привітно, а він ... » «А вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. її засмучувало й те, що Юрко нічого не зловив. Якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились ". «Вона з першого ж дня прив'язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей". «Випусти ... бо вони повмирають без води ». «У її вухах стояв отой каччин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати". «Вона хотіла податися разом із Юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. Коли вона була з Юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей ". «Спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як сонячне проміння падає на землю ... Потім з кленового полінця робила свистка, але всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж зеленим звуком. Притулялася до берези, що росла в їхньому подвір'ї, хотіла підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не бажала повідати своїх думок ". «Дуби співчутливо поглядали на неї, ніби хотіли допомогти. Тільки кущі перепиняли їй дорогу, тільки кущі шмагали по литках, ніби мстилися невідомо за що ... » «Спускала на воду й благала душею й очима". «Вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли ... - Пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні .. Що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть ". "І вона й справді появилась. Стала біля своєї хати й дивилась, як вони сідають у машину. їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась ".
Цитатна характеристика образу Юрка: </span><span> «Він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб порибалити» "... Юркові хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати» «Він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які розмови ... Спочатку Юркові подобалась її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати » «Це я набрехав, щоб побачити, чи ти розумна ...» «Знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи не схвилював Юрка» «Він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товари ¬ шам, як вони заздритимуть. Він ішов і пританцьовував » «Про себе Юрко погрожував Тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася» «Після того Юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. Чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав Юрко, він не за ¬ хотів більше з ними знатися. А коли батьки запитували, чому ж Тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. Що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота ". «А поки їхав у машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? І, переживаючи болісний сором, був певен, що, ¬ ма буть, не підійшла б ... »</span>
З давнiх часiв лiтература i, зокрема, поезiя вiдiгравала важливу роль в життi людей. Змалку дитина чує колисковi, народнi пiснi, вiршi, якi протягом вiкiв створювали справжнi майстри слова. Ми можемо не помiчати цього, але поезiя супроводжує весь наш життєвий шлях. Саме тому всiх поетiв так хвилює тема призначення поета i поезiï.
Леся Украïнка, украïнська поетеса, вiдома далеко за межами нашоï Батькiвщини, в 1893 роцi написала поему "Давня казка". Хоча цей твiр написаний досить просто для сприйняття, проблеми, яких торкається авторка, простими не назвеш. У центрi поеми Леся Украïнка зобразила поета, який у своïх пiснях висловлює найзаповiтнiшi мрiï народу про волю та щастя. Простi люди любили й поважали поета:
I не був поет самотнiм, - До його малоï хати
Раз у раз ходила молодь
Пiснi-слова вислухати.
З такоï поваги та любовi народу до спiвця можна зробити висновки, що той був дуже талановитий. А одного разу поет навiть написав серенаду на замовлення лицаря Бертольдо, за допомогою якоï багач завоював серце своєï коханоï. Але не тiльки для Бертольдо вiршi поета вiдiгравали велику роль. У них розповiдалося про народне життя, тому весь народ запам'ятовував та повторював цi вiршi.
... Спiвцi по мiстi ходять I пiснями люд морочать, Все про рiвнiсть i про волю
У пiснях вони торочать.
Вже й по тюрмах ïх саджають,
Та нiщо не помагає,
ïх пiснi iдуть по людях,
Всяк пiснi тi переймає. За сюжетом поеми, лицар Бертольдо з вiйськом вирiшив захопити неприступнi мури одного з мiст. Але мiсто було могутнiм, а воïни Бертольдо вже втомилися. У цей час перед вiйськом вийшли спiвцi та заспiвали пiсню, написану головним героєм - поетом. Слова цiєï пiснi так надихнули воïнiв, що вони продовжили боротьбу та захопили неприступне мiсто. Бертольдо пообiцяв поетовi велику нагороду, але вчинив безчесно та обiцянку свою не виконав. Втiм, поет не потребував якоïсь матерiальноï нагороди за своï вiршi, тому що ця велика людина була здатна на самопожертву заради iнших. Вiн знав: що б з ним не сталося, його вiршi будуть жити вiчно. Навiть пiд час перебування у в'язницi поет вiдчував, що його думка лишилася на волi:
Та й в темницi буду вiльний, - Маю думи-чарiвницi, Що для них немає в свiтi Нi застави, нi границi. I мого прудкого слова Не затримає темниця, Полетить воно по свiтi, Наче тая вiльна птиця.
На жаль, за життя поета його мрiя про вiльне життя народу не здiйснилася, проте народ пам'ятав його та його творчiсть.
Тема призначення поета i поезiï - ось основа поеми Лесi Украïнки "Давня казка". Авторка переконливо доводить нам, що можливостi правдивого поетичного слова безмежнi. Для справжнього поета головне - не матерiальний свiт та його перевага, а свобода слова та вiльнiсть думки.
Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?… За карії оченята, За чорнії брови Серце рвалося, сміялось, Виливало мову, Виливало, як уміло, За темнії ночі, За вишневий сад зелений, За ласки дівочі… За степи та за могили, Що на Україні.