Твір-роздум за однією з тем:
1)Людина та її доля в поезії Т.Г.Шевченка "Минають,дні,минають ночі..."Т. Шевченко силою свого поетичного слова, силою своєї безмежної любові до рідного народу, до України намагався пробити мури людської байдужості, панської обмеженості. Т. Шевченко все знав, все відчував: як жив народ, про що він думав, постійно шукаючи шляхів до кращого майбутнього:
І день іде, і ніч іде,
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
Роздумуючи над минулим і майбутнім свого народу, Т. Шевченко неодноразово порушує питання: а для чого живе людина, в чому суть людського життя? Як боляче було дивитись поетові на підневільне тяжке життя свого народу, але ще гірше було бачити його покірність. Поет прагне розбудити свій народ від тяжкого сну, запалити в ньому іскру протесту, ненависті до жорстокої дійсності.
Так, в поезії "Минають дні, минають ночі..." звучить мотив осуду людей, які задовольняються своїм підневільним становищем в тогочасній Росії, людей безликих, які вели безтурботне життя й ні до чого в світі не прагнули. Кобзар твердо переконаний, що людина не повинна бути пасивною, вона мусить боротися за своє майбутнє. Байдужість, на думку Т. Шевченка, — це найстрашніше, що може бути в житті:
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати,
І спати на волі.
Поезія "Минають дні, минають ночі..." — це глибоко патріотичний твір, у ньому чітко окреслюється позиція поета-борця, який закликає читачів до активних дій на користь свого народу, своєї країни. Поет, звертаючись до долі, просить у неї не багатства:
А дай жити, серцем жити
І людей любити...
На думку Кобзаря, людина не повинна бути байдужою, бо байдужість страшніша за зло: байдужість — замаскована, не знати від кого її чекати, а до зла людина морально себе готує, готує себе на боротьбу зі злом. Тому поет пише:
Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль. Боже,
То дай злої! злої!
Життя й творчість Т. Шевченка — це боротьба за кращу долю народу, за те, щоб показати йому шлях до майбутнього, допомогти йому повірити в свої сили, запалити іскру надії, іскру волелюбності, правди, щастя.
Однозначно що світ врятує не зовнішня краса, а внутрішня, душевна краса!
Сказка "Я и космос"
Однажды я пошел в школу. Куда я только не шел, везде космос и космос. Мне стало страшно. И тут я понял, я в космосе. Это меня порадовало, так как я мечтал побывать в космосе. Но тут прошел странный человечек. У него маленькие уши, один глаз, он зеленый. Я сразу же понял, что это инопланетянен. Мы с ним подружились. Кроме этого я много чего увидел: млечный путь, астероиды, НЛО и т.д.
Советую посетить космос!!!
Характеристика
Захара Беркута
Захар Беркут — центральний персонаж однойменної повісті українського письменника Івана Франка. Він
живе у селі Тухля і є ватажком
тухольської громади. Він має 90 років.
Все свідоме життя живе інтересами своєї громади. «Громада — то був його світ,
то була ціль його життя».
«…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший
віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже
разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем,
багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим
образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких
говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість,
Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його
робота».
<span>
Письменник розкриває перед читачем такі риси <span> характеру
Захара Беркута</span>, як доброта, чесність, працьовитість, розсудливість, життєва
мудрість. Ці риси розкриваються у важкий
для народу час боротьби з монгольськими завойовниками. Він є автором плану
подолання монгольської агресії, закликає на допомогу верховинців та загірян. За
його пропозицією відбито раптовий напад монголів на Тухлю.
Патріотизм Захара Беркута яскраво проявився тоді, коли його
син Максим потрапив у полон до монголів. Він любить сина, але відмовляється
звільнити його з полону ціною поступки монголам. «Не
дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі». Громадянські
інтереси для нього важливіші за батьківські почуття. </span>
<span> «Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має
уйти хоч один ворог нашого краю!» — ось слова Захара Беркута. </span><span>
Помираючи, Захар Беркут залишає мудрий заповіт своїм
односельцям: «Доки будете жити в громадськім
порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх,
доти ніяка ворожа сила не побідить нас».
Такі риси характеру цього персонажа викликають глибоку повагу у сучасного читача і мають слугувати прикладом для наступних поколінь людей.</span>
Белый стих - это такой стих, где автор не придерживается рифмы, и,соответственно, такие стихи сложно выучить. Свободный стих - это самый обычный стих
