Як відомо, А.Камю писав свій твір "Чума", будучи до того натхненним маловідомим романом письменника А. Нургленко "Хвороби, Розпад, Відчай.". Тому аналогічні проблеми він розлянув і у "Чумі": перш за все, це проблема плинності буття, жалюгідності плоті у порівнянні із бессмертним розумом.
Камю, як представник гессенської школи екзистенциалістів, не міг також не затронути проблему власне чуми: на його думку, данний вид хвороб був найбільш розповсюджений і викликав найбільшу похвалу в Нургленко.
Леся Українка написала чудовий вірш "Хвиля". Провідна тема поезії - опис морського пейзажу, роздуми над майбутньою долею. Приводом до написання цього твору стала поїздка до Євпаторії, де Леся Українка перебувала на лікуванні. Вірш належить до пейзажної лірики, зокрема, мариністичної. Ліричним героєм виступає хвиля, котра уособолює у собі мінливість, непостійність. На мою думку, головним є образ моря, в котрому постійно відбуваються зміни, щось приходить - щось відходить, баланс і гармонія. Леся Українка використовує такі художні засоби, як: епітети (хвиля смутна), порівняння (може, буде там покірно,мов рабиня, тихо, вірно), метафори (хвиля йде). Я вважаю, що головну думку поезії відтворено в останній строфі:
Чи полине
межи сестри, межи милі,
вільні хвилі,
розтечеться, розпливеться,
знову сили набереться,
потім зрине
і гучна,
і бучна,
переможно валом сплесне
і воскресне?
У творі переважають почуття сумніву, але незаперечної надії у світле майбутнє, вся поезія Лесі Українки пронизана вірою і сподіваннями. Вірш написаний хореем. Твір справив на мене досить глибоке враження, так як пейзажна тематика для мене є досить близькою. До цієй теми автор звертається у творах "Спогад із Євпаторії", "Тиша морська". У зарубіжній літературі цю тематику можна простежити у віршах Пушкіна "До моря", Жуковського "Море".
Відомий український письменник Всеволод Нестайко народився у м.
Бердичеві у 1930 році у родині державних службовців. Після школи він
закінчує філологічний факультет Київського державного університету, а
потім працює у таких журналах, як «Барвінок» і «Дніпро» та у видавництві
«Молодь». Разом з тим він займається творчістю і пише сценарії для кіно
та дитячі твори. Найбільш відомими з цих творів є оповідання «Пригоди
Грицька Половинки», «В країні сонячних зайчиків», «П’ятірка з
хвостиком», «Незвичайні пригоди у лісовій школі», та, звичайно ж,
«Тореадори з Васюківки». Оповідання і повісті й В. Нестайка перекладені
багатьма мовами світу.
<span />
З оповіданням «Тореадори з Васюківки» ми нещодавно познайомилися на
уроках української літератури. Воно мені дуже сподобалося, бо це
надзвичайно цікава історія, і події, описані автором, мене дуже
захопили. Головними героями цього твору є звичайні школярі Ява Рень і
Павлуша Загородній, які мешкають у селі Васюківка. Це справжні
бешкетники, фантазери і порушники шкільної дисципліни. Але разом з цим –
це дуже добрі і чуйні хлопці, які бажають іншим лише добра.
Ява Рень – це відчайдушний енергійний хлопець. Але звідки ж взялося
таке незвичайне ім’я – Ява? Так назвав себе сам хлопець, коли йому
виповнилося лише півтора роки. Мале пискля хотіло сказати «Я – Ваня», а в
нього вийшло лише «Ява». Ось і причепилося до хлопця, як реп’ях до
собачого хвоста, оте «Ява». Справжнім ім’ям хлопця майже ніхто у селі не
називав.
У Яви було скуйовджене руде волосся і рясно вкрите веснянками обличчя. Хлоп�.....
<span>творчому доробку Олександра Олеся — одинадцять поетичних збірок, більше двадцяти драм, численні опоетизовані народні казки, поеми, фейлетони, переклади. Його твори, повернувшись з чужини, навчають нас любити рідну землю, берегти народні духовні надбання. </span>
<span>Про сенс життя, про журбу й радість, про мінливість днів розмірковує О. Олесь у поезії «Айстри», яка була написана в 1905 році. Це твір глибоко ліричний, хвилюючий та філософський. Не випадково музику до поезії написав М. Лисенко, а за змістом та мелодійністю вірш нагадує «Журбу» Л. Глібова. У поезії «Айстри» зображено сподівання квітів на сонячні дні, на вічну весну: </span>
<span>І марили айстри в розкішнім півсні Протрави шовкові, про сонячні дні.-І в мріях ввижалась їм казка ясна, Де квіти не в’януть, де вічна весна… </span>
<span>Квіти тягнуться до світла, до життя, але сподівання їх марні, як марними були надії людей на покращення життя після революційних переворотів. </span>
<span>І вгледіли айстри, що жити дарма,— Схилились і вмерли… І тут як на сміх Засяяло сонце над трупами їх!… </span>
<span>Отже, останні рядки носять оптимістичний характер. Автор підкреслює безперервність життя. Хоч у світі якийсь час і панує смерть, темрява, безнадія, але все мине, сонце засяє над Землею. </span>
<span>Отже, поезія Олександра Олеся — це історія поневірянь, мук, трагедій і водночас надій, перемог і злетів. Яскравим прикладом жмутку полярно протилежних почуттів, незбагненних пристрастей є чудова поезія «Айстри».</span>