Квітень.<span>Квітів, квітів —
як море безкрає:
сині, білі, червоні цвітуть.
Першотравню весна вистеляє
дорогими прикрасами путь.
Віє вітер із теплого моря,
чайка струшує воду з крила...
Світлі дні, тихі ранки прозорі...
Квітень — місяць квіток і тепла.
</span>
Споріднена з новелою Михайла Коцюбинського "<span>Іntermezzo", тому що в цих обох творах велика увага приділяється саме почуттям, а не головним подіям, а цих подій, в цілому, не так і багато, автор і в тому, і в тому творі більше описує навколишню природу і людей в ній, це також новела, і ці обидві новели є імпресіоністичними.</span>
Протягом багатьох віків, ще з самого початку свого існування, життя українців було нерозривно пов’язане з піснями. Пісні мали величезне значення для людства і супроводжували людей в усіх сферах їх життя: у свята та час розваг (весільні, різдвяні (колядки, щедрівки), купальські, русальні пісні), під час роботи (жниварські пісні), в час трауру (пісні про загиблих, обрядові) тощо. Напевне, не було такої життєвої ситуації, про яку наш народ не склав би пісні.
Щастя від щирого кохання, журба дівчини, що чекає козака з походу, біль від стосунків, яким заважали якісь зовнішні обставини (соціальний стан закоханих, відстань тощо), горе втрати, сльози матері, що не діждалася сина або загубила єдину доньку — у піснях є все і навіть набагато більше. Слухаючи їх, розумієш, що у світі, повному страждань, неможливо було вижити без пісні, і ця пісня рятувала людей, з’єднувала їх, давала їм опору і надію в скрутні часи.
Створені народом, вони існували у багатьох варіантах і виражали чисту есенцію народного досвіду — знання і уміння не однієї людини, а сотень тисяч, покладені на мелодію пісні.
Пісні супроводжували язичницькі ритуали, які ще довго жили в пам’яті наших предків, та християнські церковні обряди, до яких українці також відносилися зі значною повагою. Пісні занотовували важливі історичні події та протягом віків зберігали пам’ять про загиблих героїв. Пісні — це енциклопедія побуту, звичок і традицій. Пісні — це душа народу у відбитках безсмертних нот.
Українські пісні — це сотні історій різних людей, які вкладали цілу душу в створення пісні. Їхні долі й досі живуть в сюжетах цих пісень, переплітаються з ними…
Пісні передавалися з покоління в покоління нерозривним ланцюгом кохання — від матері до доньки, від тої — до її доньки і так далі… Вони жили у серцях людей і пам’яті народу, бачили все і про все розповідали — треба було лише правильно задати запитання.
Ці пісні — сироти, бо ніхто не знає справжніх їхніх «батьків». І одночасно вони є дітьми цілого народу, бо в них вкладена вся його душа, вся його суть.
Пісні завжди жили поряд із нашим народом, супроводжували його в горі і в радості, прикрашали життя і робили його легшим. Наша мова недарма зветься «солов’їною» — ми любимо і вміємо співати. Українці народжуються з піснею і вмирають також із нею, проносячи її через все життя.
І пливе над нивами, над степами і над морями українська пісня… І живе разом з нею український народ.
Давным-давно на горе жил злой дракон. Рядом с этой горой находилась деревня. Жители очень боялись дракона, поэтому каждый год приносили ему жертву.
Однажды в эту деревню попал путешественник. Звали его Марко. Юноша оказался в этой деревне именно в тот день, когда жители должны были принести жертву. Марко узнал от жителей про Дракона и пообещал помочь. Он отправился к горе, а вместе с ним и девушка, которая должна была быть жертвой. Девушка показала ему дорогу и остановилась у входа в пещеру. Марко понял, что дракон внутри. Он зашёл.
В центре пещеры, окруженный алмазами лежал дракон. Существо зарычало на Марко и откинуло в сторону. Путешественник нащупал в воде меч. Он воткнул его в дракона. Монстр закатил глаза.
У входа в пещеру ждала Марко девушка. Она была счастлива видеть его целым. В деревне все обрадовались и устроили пир.
Савка «Сто тисяч» В п’єсі зображується ще один персонаж Савка. Разом зі своєю сім’эю жив бідно, тому заліз в борги та пішов на махінацію. Він ладен запродати душу дияволові, тільки б розжитися грошима: «лиш би гроші дав…». Савка переступає закон (участь у шахрайстві), замахується на життя Калитки. Савка, в порівнянні з Герасимом, був більш доброю, порядною та совісною людиною. Свою жінку, хоч вони й часто сваряться, він любить, в церкву возить на конях, не примушує йти пішки. Коли він дізнався, що разом з Герасимом став жертвою обману, то веде себе досить спокійно. Савка зрозумів, що шахрайством нічого не заробиш, а навпаки, можеш багато чого програти.
Копач-Бонавентура «Сто тисяч» Копач-Бонавентура зображений в п’єсі привітною та доброю людиною, яка любить людей та не бажає нікому зла. Але він бідний, в нього нічого немає, так і живе, перебиваючись, ходячи з хати в хату, поки не виженуть хазяї. В Бонавентури є завітна мрія — знайти якийсь скарб і зажити добре. Про це він постійно думає й говорить, але люди йому вже не вірять. В п’єсі Копача зображено позитивним персонажем.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/sto-tisyach-geroyi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua