Персоніфікація: «місто дихає у степи», «все насторожене», «Україна заслухалась і не спить».
Порівняння: "вечір, мов казка", "казка, як вечір",
Повтори: "Трішки туману і трішки інею", "за тополями, за огорожами", "все запорошене, все насторожене".
Метафора "неба льодинку холодну — на шлях"…
Ответ:
"Гроші — всьому голова", "Ох, земелько, свята земелько, Божа ти донечко!" — в пориві проголошує Калитка. Але тут же розкривається і причина цієї розчуленості хижака: "Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе без ліку...",
"Всю землю навкруги скуплю. Ідеш день — чия земля? Калитчина; їдеш два — чия земля? Калитчина; їдеш три — чия земля? Калитчина... Диханіє спирає..." Жадоба збагачення стала єдиною всепоглинаючою пристрастю глитая. Вона заполонила всі його помисли, він навіть уві сні марить: "Кругом, кругом усе моє".В одруженні сина він шукає лише наживи: "Мені треба невістку з приданим, з грішми".Калитка заздрить Жолудеві, Пузиреві і докладає всіх зусиль, щоб взяти верх над ними. Він вирішує, що Жолудь "не іначе, як нечистим путьом" досягнув свого багатства.
Історія українського народу була позначена постійною невпивною боротьбою за своє існування, за свою волю та право самостійно визначати свій подальший розвиток. Тільки наприкінці ХХ ст. ми змогли жити у незалежній країні. Та зараз знову на нашу волю хочуть накинути кайдани.
За часів Шевченка Україна, була колонією Російської імперії. Щоб тримати у покорі своїх підлеглих , необхідно було придушувати будь-які спроби самовизначення. Якщо людина усвідомлює свою індивідуальність, неповторність, як правило, вона прагне позбутися чужої влади над собою. Звісно, що поет усе це розумів, як тепер кожен із нас, хто любить свою Батьківщину.
Проте наш час і час Шевченка, дуже схожі. В творах Шевченка чітко видно, що його дратує несправедливість, жорстокість, непомірні амбіції Російської імпеперіїї, які маскуються християнською турботою. Він відверто глузує з тих, хто, прикриваючись милосердям, знищує найкращі здобутки чужої культури:
чого то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Фрацузів лаєм. Продаєм
Або у карти програєм
Людей...не негрів...а таких
Таких хрещених...но простих.
Слід зазначити, що критика Шевченка спрямована не стільки проти катів, скільки проти тих, хто терпляче зносить це катування. Треба подолати страх у душі, осягнувши героїчну боротьбу лицарів минулого та лицарів сучасності. А подолавши страх, вперто й впевнено боротися за свою волю.
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде
Настане суд, заговорить
І Дніпро, і гори
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших... і не буде
Кому помагати
Одцурається брат брата
І дитини мати.
Час Шевченка, знов настав. Я розумію його, як ніколи. Наш обовязок - зробити все можливе для того, щоб стали пророчими шевченківські рядки:
І забудеться срамотня
Давняя година
І оживе добра слава,
Слава України...
Как то так.
<span>Головні герої: Федько, Толя, Стьопка, Льонька, Спірка, Гаврик, Іван (батько Федька), Іваниха.
</span>Сюжет: Федько був особливим хлопцем. Він постійно робив шкоду. Федько міг вибити з рогатки шибку, зруйнувати піщаний будинок, відбирати у когось повітряного змія, побитися з однолітками, тощо. «Спокій був його ворогом». Через це він мав репутацію розбишаки і халамидника. Незважаючи на це Федько був натурою щирою, чесною, благородною. «Федько брехати не любить… й товаришів видавати.»- за це його поважали однолітки і дорослі. Щовечора Федькові батько давав прочуханки за бешкет, але за те, що той чесно зізнавався у скоєному дарував копійку. Толя (син хазяїна, у якого винаймали житло батьки Федька) тендітний і слабкодухий хлопчик, хотів бути сміливим, сильним, авторитетним, як Федько. Батьки Федька забороняли йому з ним спілкуватися з Толею, бо він «не рівня», «не кумпанія» мужиченяті. Але Федько щоразу «спокушав» Толю своїми вчинками на нетипову для цього делікатного хлопчика поведінку. Навесні, під час криголаму на річці, Толик спровокував Федька перейти по крижинах з одного берега на інший. Федько побився об заклад з Толіком на ножик з костяною ручкою, а сам у разі невдачі пообіцяв віддати Толі чижика. Незважаючи на смертельну загрозу, Федько перебрався по крижинах з одного берега на інший, потім повернувся назад. Побачивши, який безстрашний Федько, як захоплюються його сміливістю люди, що стояли на березі, Толя непомітно від усіх стибнув на крижину. Але те, що з берега здавалось йому елементарним, іграшковим, насправді виявилось нездоланною перешкодою. Крига щомиті могла знищити Толю. Він злякався, розплакався, почав благати допомоги. На допомогу йому прийшов Федько. Він ледь не загинув у крижаній воді рятуючи Толю. Дізнавшись про небезпечні забавки, батько Толі сильно розгнівався. Федько, пожалівши Толика, бере всю провину на себе. Ввечері батько Федька, незважаючи на сильний жар і кашель у хлопця, відшмагав його за скоєне. За три дні Федько помирає. На похорон Федька прийшли всі друзі, хлопці з сусідніх вулиць. А Толя визирав з вікна — йому було цікаво, як ховатимуть халамидника — і грався з чижиком, якого забрав у матері Федька, бо вважав, що він його виграв.