Творчість Вишенський Іван:
Твори Вишенського визначаються в українській полемічній літературі 16-17 ст. не лише винятковим літературним талантом автора, але і його своєрідною позицією. Вишенський не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи з засад візантійського аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад і вимагав простоти старохристиянського братства, як здійснення Царства Божего на землі. Вишенський відкидав, зокрема, світську освіту і народні старовинні звичаї, як поганські. Вишенський користувався формами церковних послань, діалогу і полемічного трактату, постійно поєднуючи ці жанри.
У своїх творах Іван Вишенський малював барвисті, часто гіперболічні, образи морального занепаду вищих верств, зокрема духовенства, протиставляючи їм «бідних підданих» і простих ченців. Зворушення, емоційне піднесення чергуються тут з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне представлення побутових деталей, багатство словника, використання живої народної мови надавало творам Вишенського яскравості й ефектності. Стиль Івана Вишенського, що походить від візантійської проповіді, але споріднений і з літературною манерою сучасних йому полемістів — українських (із острозького гуртка) і польських
Творчість Івана Франко
Усебічно обдарований, енциклопедично освічений і надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Він був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем і видавцем. Сюжети для своїх творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, але також з першоджерел людської культури — зі Сходу, античної доби й Ренесансу. Він був «золотим мостом» між українською і світовими літературами.
Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи ж чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі».
Зараз,одягу дуже багато кожна людина може вибрати що завгодно,але якщо порівнювати одяг с народним то звісно народний одяг буде краще,наприклад якщо ти будеш вбрана в народний одяг,інші можуть легко зрозуміти якої ти національності,по візерунка також можна дізнатися про людину,її характер та інше,а якщо ти будеш вбрана в сучасний одян ну по-перше так,це модно,але якщо у іншої людини буде такаж сама сорочка,то тут уже вибачай,про характер так інше не буде йтися и мови,а мінуси народного вбрання те що не завжди воно зручне,а також зараз нашій молоді не довподоби таке вбрання та і коштує гарна вишивка дорого)
1Кого врятували головні герої твору?(хлопця) 2 Хто приніс молоко дітям?(дідусь)3 Що побачили діти біля берегу річки(сліди) 4За якого періоду існували динозаври?(юрківського)5 Що задала вчителька виконати влітку?(колекцію)6Чого боялися діти?(митькозавра)
|х|л|о|п|ц|я|
|д|і|д|у|с|ь|
|с|л|і|д|и|
|ю|р|к|і|в|с|ь|к|о|г|о|
|к|о|л|е|к|ц|і|ю|
|м|и|т|ь|к|о|з|а|в|р|а|
1941 – 1945 – великие и страшные годы для нашей страны, для всего мира! Сколько людей погибло в сражениях второй мировой и Великой Отечественной войн! И не просто людей, а людей настоящих, героических. Таких, как Алексей Мересьев – герой «Повести о настоящем человеке» Бориса Полевого.
«Лётчик Алексей Мересьев попал в двойные клещи» и был сбит фашистским асом. Самолёт советского пилота упал в лес, а сам он, чтобы добраться до людей, полз по снегу, преодолевая боль, голод и холод, восемнадцать суток! Это непросто сделать даже здоровому и сытому человеку, а ведь Алексей был ранен и питался только тем, что мог найти по пути.
Ему повезло: однажды утром, когда силы совсем закончились, он встретил двух мальчишек, которые с помощью старших, жителей деревни Плавни, спасли лётчика.
Жилось людям из Плавней несладко. Немцы разгромили всю деревню и убили несколько человек. Но большинству жителей удалось сбежать, оставив всё своё добро. Они смогли найти в себе силы, чтобы продолжать жить.
Все очень сочувственно относились к Алексею, старались подкармливать его, несмотря на то, что самим нечего было есть. Но ведь если бы люди не помогали друг другу, фашистской Германии удалось бы поработить весь мир!
Второй сложный этап в жизни Мересьева произошёл уже в госпитале, когда он узнал, что ноги его поражены гангреной и без операции он умрёт. Алексей не хотел оставаться без ног, поэтому постоянно просил врачей подождать ещё немного. Лётчик надеялся, что какое-нибудь средство ему поможет. Но все надежды были тщетны.
После ампутации Алексей потерял всякую надежду на прежнюю жизнь и на возможность летать. Но тут Мересьев получил неожиданную помощь от нового обитателя палаты – Комиссара. Сначала тот поддержал молодого человека, вручив ему пачку писем – от однополчан, от любимой девушки. А потом Комиссар рассказал Алексею о лётчике, который смог летать без ноги. Мересьев понял, что для того, чтобы вернуться в строй, чтобы летать, недостаточно просто лежать на кровати.
Комиссар, встретившийся на жизненном пути Алексея Мересьева, был настоящим человеком. Он нашёл свои, нужные «ниточки» ко всем и, когда умер от ран, его как родного и близкого человека оплакивали все – и раненые, и медицинский персонал госпиталя.
Лётчику Алексею Мересьеву удалось добиться цели, к которой он шёл с таким упорством. После долгих тренировок он снова поднялся в воздух, снова воевал, снова сбивал фашистские самолёты. Он – пример того, как человек благодаря собственной силе воли, настойчивости, целеустремлённости преодолевает не только различные жизненные обстоятельства, но даже непоправимое физическое увечье.
<span>Герой повести Бориса Полевого – действительно настоящий человек! Именно такие люди 65 лет назад одержали победу над гитлеровскими полчищами и освободили мир от фашизма. </span>
