Звідки таке незвичне ім’я — Ява? То він сам себе так назвав, коли йому було лише півтора роки. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: «Я — Ваня», а вийшло «Ява»…, але причепилося оте «Ява» до нього, як реп’ях до собачого хвоста. У Івана руде скуйовджене волосся, а обличчя хлопця рясно вкрите веснянками. Ява Рень — енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр. Але хлопець здатний не тільки на бешкет: коли сталася прикра подія з переекзаменовкою, то він влітку сумлінно готувався до перескладання екзамену з української мови на «безлюдному» острові, дібравши собі ім’я «Робінзон Кукурузо»Павлуша Завгородній — кращий друг Яви. Це більш врівноважений і спокійний хлопець. Він захоплюється малюванням і мріє стати льотчиком, але не менше за Яву полюбляє різноманітні пригоди й таємниці.
Васюківські «тореадори» завжди мають благородні наміри, але через брак досвіду і знань, на жаль, іноді потрапляють у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нову «авантюру». Тому читачі з цікавістю довідуються про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, зйомки в кіно, про допомогу хлопців під час рятування рідного села від стихійного лиха, про викриття двох місцевих «шпигунів».
Мені зрозумілі бажання і наміри Яви і Павлуші, адже вони мої ровесники. Думаю, головне, про що хоче сказати нам автор: дружба — велика сила; важливо мати поруч вірного і відданого товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, не зрадить, завжди допоможе в скрутній ситуації.
Ходиш мiж людьми, як мiж вовками. Одно - стережешся. Скрiзь настороженi вуха, скрiзь простягннi руки. Бiдний в убогого тягне сорочку iз плоту, сусiд в сусiда, батько у сина.
"Мiж людьми, як мiж вовками".
Признаюсь - заздрю планетам: вони мають свої орбiти, i нiщо не стає їм на їхнiй дорозi.
Людей їдять пранцi, нужда, горiлка, а вони в темнотi жеруть один одного.
Чи то розглядаючи світлини, чи то споглядаючи барельєфне зображення цієї видатної людини, завважуєш деякі характерні риси: високий лоб, розкішне «нижнє обрамлення» — борода. А ще незмінно — окуляри. Це така перша констатація, скажімо, зовнішніх даних. Та Михайло Грушевський, насамперед, — історична постать!
Те, що Михайло Сергійович Грушевський — перший президент України, у радянські часи не тільки приховували, а свідомо нищили факти цього. Влада прагнула доказати, що Україна — слабка та не може мати своєї державності, тому її слід «присоединить». Окрім того, Грушевський — найвидатніший український історик, інтелектуал зі світовим ім'ям. Він прожив своє плідне життя на зламі століть: 34 роки у XIX столітті (народився в 1866 році) і 34 роки в XX столітті (помер у 1934 році). Ця, певною мірою, умовна межа, що поділила навпіл життя геніальної людини, причетної відразу до двох століть, була для українського народу початком національного відродження й боротьби за державність.
Усе своє життя великий український учений та історик, голова Української Центральної Ради і перший Президент України, присвятив боротьбі за створення української держави. Придивляюся до рис обличчя Михайла Сергійовича на декількох світлинах — ніде не бачу усмішки. Думаю: ось так йому боліло за Вкраїну, що навіть для сімейного альбому він не посміхнувся перед фотографом. Грушевський ґрунтовно підходив до всього, за що брався, — він писав історію і творив її, займаючи високі посади в українській державі. Його геній, напевно, полягав у тому, що обміркувавши й дослідивши ідею української державності, він безпосередньо намагався реалізувати її в умовах народно-демократичної революції в Україні 1917-1921 pp. Саме це викликало шалену лють із боку імперських великодержавників. Для них він назавжди став «зубром українського буржуазного націоналізму», твори якого в агонічному нападі намагалися вилучити і з продажу в книгарнях, і насамперед, — із бібліотек, а їхнього автора — із пам'яті народу.
Відновлення державності України в 1991 році врятувало спадщину М. С. Грушевського, уважне вивчення якої лише розпочинається, адже за радянських часів на вивчення творчої спадщини вченого й державного діяча (понад 2 тис. праць) була накладена заборона. Навіть такий сумний факт викриває партійно-радянський імперіалізм: М. Грушевський похований на Байковому цвинтарі неподалік каплиці, але щоб відвідувачі каплиці не звертали увагу на надгробок із викарбуваним ім'ям, його повернули іншим боком до тих, хто проходив поруч. Навіть таку ганебну річ додумалися зробити, аби в черговий раз спробувати відокремити Грушевського від рідного народу.
Так би хотілося хоч на одній світлині побачити усмішку пана Михайла. Він замислено дивиться на мене, ніби запитує: «А що ти зробиш для України? До чого докладеш рук, щоб процвітала наша земля?» Мине ще небагато часу, і я постараюсь відповісти на це питання.
Вчинок Марусі Богуславки безперечно є подвигом.
Вона зробила героїчний подвиг для свого народу, Маруся визволила 700 невільників з полону. Її могли вбити але вона так палко хо їла допомогти , що недумала про це . Маруся також була в полоні з якого не могла втекти і тому вона хотіла допомогти втекти своїм землякам. Також таким чином Богуславка хотіла передати послання своїм батькам. Читаючи думу ми побачили, що спочатку її проклинали, говорили що це через неї козаки потрапили в полон, але після того як Маруся їх визволила вони змінили своє рішення і почали шанувати її.
Своїм подвигом Маруся не тільки допомогла народу, а і отримала шанування.
<span><span>Где поставить запятую?
</span><span>Очень-очень
Странный вид:
Речка за окном
Горит,
Чей-то дом
Хвостом виляет,
Песик
Из ружья стреляет,
Мальчик
Чуть не слопал
Мышку,
Кот в очках
Читает книжку,
Старый дед
Влетел в окно,
Воробей
Схватил зерно
Да как крикнет, улетая:
- Вот что значит запятая!</span></span>