Чи то розглядаючи світлини, чи то споглядаючи барельєфне зображення цієї видатної людини, завважуєш деякі характерні риси: високий лоб, розкішне «нижнє обрамлення» — борода. А ще незмінно — окуляри. Це така перша констатація, скажімо, зовнішніх даних. Та Михайло Грушевський, насамперед, — історична постать!
Те, що Михайло Сергійович Грушевський — перший президент України, у радянські часи не тільки приховували, а свідомо нищили факти цього. Влада прагнула доказати, що Україна — слабка та не може мати своєї державності, тому її слід «присоединить». Окрім того, Грушевський — найвидатніший український історик, інтелектуал зі світовим ім'ям. Він прожив своє плідне життя на зламі століть: 34 роки у XIX столітті (народився в 1866 році) і 34 роки в XX столітті (помер у 1934 році). Ця, певною мірою, умовна межа, що поділила навпіл життя геніальної людини, причетної відразу до двох століть, була для українського народу початком національного відродження й боротьби за державність.
Усе своє життя великий український учений та історик, голова Української Центральної Ради і перший Президент України, присвятив боротьбі за створення української держави. Придивляюся до рис обличчя Михайла Сергійовича на декількох світлинах — ніде не бачу усмішки. Думаю: ось так йому боліло за Вкраїну, що навіть для сімейного альбому він не посміхнувся перед фотографом. Грушевський ґрунтовно підходив до всього, за що брався, — він писав історію і творив її, займаючи високі посади в українській державі. Його геній, напевно, полягав у тому, що обміркувавши й дослідивши ідею української державності, він безпосередньо намагався реалізувати її в умовах народно-демократичної революції в Україні 1917-1921 pp. Саме це викликало шалену лють із боку імперських великодержавників. Для них він назавжди став «зубром українського буржуазного націоналізму», твори якого в агонічному нападі намагалися вилучити і з продажу в книгарнях, і насамперед, — із бібліотек, а їхнього автора — із пам'яті народу.
Відновлення державності України в 1991 році врятувало спадщину М. С. Грушевського, уважне вивчення якої лише розпочинається, адже за радянських часів на вивчення творчої спадщини вченого й державного діяча (понад 2 тис. праць) була накладена заборона. Навіть такий сумний факт викриває партійно-радянський імперіалізм: М. Грушевський похований на Байковому цвинтарі неподалік каплиці, але щоб відвідувачі каплиці не звертали увагу на надгробок із викарбуваним ім'ям, його повернули іншим боком до тих, хто проходив поруч. Навіть таку ганебну річ додумалися зробити, аби в черговий раз спробувати відокремити Грушевського від рідного народу.
Так би хотілося хоч на одній світлині побачити усмішку пана Михайла. Він замислено дивиться на мене, ніби запитує: «А що ти зробиш для України? До чого докладеш рук, щоб процвітала наша земля?» Мине ще небагато часу, і я постараюсь відповісти на це питання.
Тема: роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути покохати, зробити жобрі справи. Ідея: заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити. Основна думка: людина — велике створення на землі, вмій з гордістю носити це ім’я, кожна людина неповторна. Проблематика твору: Людина і суспільство Індивідуальність кожної людини Швидкоплинність життя і часу Художні засоби Повтори: Усмішка твоя-єдина Мука твоя - єдина Очі твої - одні Риторичні запитання: Чи ти знаєш що ти людина? Ти знаєш про це чи ні? Реторичний оклик: Гляди ж не проспи! Епітет :люди добрі, ласкаві,злі. Усмішка, мука єдина!
Ява:нестримний,веселий,гомінкий.Все сприймає близько до серця,непідкупний,природженний детектив. Павлуша має майже такі ж самі риси, як у Яви. Ці непосидючи друзяки схожі між собою. А може, саме з-за цього вони й найкращі друзі. Павлуша:добрий і чуйний,справедливий,гуморичт,бешкетгик,здатні на вигадку.Пригода-невідємна частина життя Павлуші.
<span>Важко описати що таке щастя взагалі. Це, напевне, той стан душі коли світ навколо в найяскравіших кольрах і посмішка не зникає з обличча. Як приємно робити щасливим інших, дарувати своє добро, допомагати і просто усвідомлювати, що в наших власних силах зробити своє життя і життя інших хоч трішки кращим. </span>
