Шладаагкшгкшкггагагаггаоаоаоалал
Чи приємно бути Галатеєю?
Галатея - центральна героїня міфу про Пігмаліона. Скульптор відхиляв кохання і жіноче товариство. Тоді він виконав статую чарівної жінки, у яку потім закохався в неї. Афродіта оживила статую Це і була Галатея, яка згодом стала дружиною митця. Мені здається, що попри красу та досконалість, бути Галатеєю не дуже приємно. Прекрасно, коли цінують твою зовнішність, проте ще краще, коли зачаровує твоя душа.
-Привіт,Маринко! Не хочеш сьогодні у кіно сходити?
-Вибач,але я не можу!
-Шкода.А чому?
-Я ще ні разу не була у кіно і трохи побоююся!
-Не бійся! Це весело! Ось побачиш!
-Ну.........добре! А о котрій виходимо?
-О 16.00 біля мого під їзду! Ти головне не бійся-це весело!
-Ну добре! До зустрічі!
Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. У радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. Пісня допомагала в праці та в дорозі. Мабуть, така співуча в нас українська душа.Є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. У ній розповідається про те, що Господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, допоможе людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло.В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. У наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. Без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. От як пише про те І. Драч:
<span>А пісня - це душа. З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша —
Чим глибше пісня, тим ясніш душа.
</span><span>Народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.</span>
Михайлик — простий сільський талановитий хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих.
Батько Михайлика — лицар-хлібороб. В образі Панаса Дем’яновича втілена ота вікова селянська мудрість і доброта, що так характерна для простих, чемних трудівників-хліборобів. Все життя своє батько працює на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годує, і зодягає, і на світі держить його і сім’ю. Таким чином, першовідкривачами краси життя виступають потомственні хлібороби.
Мати Михайлика – це образ духовно багатої, красивої, трудящої жінки-селянки. Ганна Іванівна — берегиня родинного добробуту і злагоди.
Дід Дем’ян — представник старшого покоління Стельмахів.
Бабуся — проста селянська трудівниця
Люба — подружка Михайлика, вона добра, щира, чуйна.
Дядько Себастіян — перший учитель і наставник майбутнього письменника, був голова комбіду. Він другий батько для Михайлика.
Дядько Микола — великий життєлюб. Це — втілення народного оптимізму. Дотепний жартівник жив хоч і бідно, зате весело.
