Історизми — це слова або їх окремі значення, що вийшли з ужитку, оскільки зникли реалії, які вони називали, і в сучасній мові відсутні їх синонімічні замінники. Це назви понять матеріальної культури, соціально-політичної сфери, професій, звичаїв, обрядів тощо: аз (літера А), аероплан (літак), мир (світ), штука (мистецтво), рогатина, сагайдак, жупан, десятина, аршин, алтин. Історизми не мають синонімів у сучасній мові. Тому їх використовують тоді, коли виникає потреба дати характеристику минулим епохам, назвати подію, що відбулася колись, зникле явище чи поняття. Наприклад: «Сагайдачний гартує козацьке військо в боях та походах, але про око залишався вірний підданець Зигмунда. Спирався він на старшину, але не рвав і з сіромою, бо розумів, що голота — велика сила».
Архаїзми (від гр. archaios «стародавній» — це витіснені іншими синонімами назви понять, що існують і в наш час: десниця (права рука), перст (палець), вия (шия), уста (губи), ланіти (щоки), зріти (бачити), письмовець (письменник).
Застарілі слова можуть знову входити до активного словника як назви відроджених у нових умовах реалій: гетьман, гривня, мічман, прапорщик, а також із набуттям нового значення: більшовик — член більшості у Верховній Раді; яничар — той, хто зрікся рідної мови, культури, батьківських звичаїв; баталія — сварка, бійка.
Неологізми (від гр. neos — новий і logos — слово) — це слова, що позначають нові поняття і предмети. Вони поділяються на дві групи: неологізми, які стали термінами, та неологізми-професіоналізми або слова професійного жаргону. Використання нових слів у тексті документа повинно ґрунтуватися на оцінці того, чи є це слово терміном, чи називає поняття, яке має усталене позначення в мові.
Неологізми першої групи доцільно використовувати в діловій чи науковій мовах. Це слова на зразок автосалон, екофорум, комп’ютер, модельєр, марафон, стиліст, прес-секретар, телефакс, супутникова інформація, робот тощо.
Неологізми другої групи, які включають слова ваучеризація, спікеріада і нескінченну низку новотворів із додатком євро (євроремонт, євроманікюр, єврокухня), не варто вживати в офіційній діловій мові. Це стосується слів, які в українській мові мають прямі відповідники усталеного традиційного значення:
домінувати — переважати
ексклюзивний — виключний
екстраординарність — особливість.
Слово вмирає з трьох причин. Перша — коли зникає народ, носії цієї мови, друга — коли зникає предмет, поняття чи явище, яким його називали. Обидві ці причини є об’єктивними, оскільки зумовлені реаліями дійсності. Третя причина — суб’єктивна: існуючі реалії починають зумисне називати інакше й навіть іншою мовою. Наприклад, існує й донині Верховна Рада України, а не Парламент, головує на ньому, звичайно, голова, а не спікер, виборці, а не електорат, обирають міського голову, а не мера міста, в якому зникли крамниці й магазини, а натомість з’явилися шопи, бутики й маркети.
Декілька порад щодо вживання неологізмів, іншомовних слів у діловій мові та в науковому стилі:
а) не слід використовувати іншомовні слова, якщо в українській мові є їх прямі відповідники;
б) треба використовувати іншомовні слова лише в тому значенні, в якому вони зафіксовані в сучасних словниках, а якщо є синоніми — добирати потрібні найточніші відповідники, виходячи з контексту;
в) не можна використовувати в одному тексті іншомовне слово і його український відповідник.
Перевага надається державній мові, що значною мірою полегшить діловодство й допоможе уникнути небажаних двозначностей і помилок.
Тема: звернення письменника до молоді, щоб вони вирушали у мандри і відкривали нове, ніким ще невідоме, цікаве, захоплююче. Ідея: сенс життя людини — пошуки, мандри, прагнення самоствердитися; заперечення байдужості, пасивності. Основна думка: створення руху вперед, романтичного пориву, пошуку відкриттів і самовідкриттів.
Мені часто говорять, що я особлива... Це, звичайно, дуже приємний комплімент, чи не так? Мимоволі усміхаєшся і навіть не знаєш, як же відреагувати на подібні слова. Але вся радість зникає згодом, коли починаєш усвідомлювати, що бути особливою – не так просто. Бути особливою – це бути відповідальною за ту ж свою особливість. Бо що означає бути «не такою», як усі? Доречніше буде сказати, а що ж означає бути не такою, як усі у нашому сучасному суспільстві? Мабуть, не мати шкідливих звичок, не вживати алкоголю, не лаятися, намагтися вчитися, дбати за рідних та близьких, а не лише за себе, брати активну участь у суспільному житті, а ще – любити життя, людей, Бога... Перелік можна продовжувати. Сумно, але у нашій країні воно так, навіть більше – у всьому світі воно так. Але якщо не брати до уваги соціальні чинники, якщо звернутися до власного «я», до своєї особистості, задаєшся питанням: а в чому я особлива? Адже не всі люди знають про твоє життя, не всі знайомі з тобою так близько. То чому ж говорять що я особлива?<span>
Ось тут стає страшно. І страх цей з'являється власне від усвідомлення тієї своєї відповідальності. І здається тоді, що ти така недоречна у цьому світі. Яка це людина – особлива? Очевидно, по-особливому вона мислить, по-особливому спілкується, по-особливому любить, дивиться на світ по-особливому, а найголовніше – до такої людини особливі вимоги і вона ж сама вимагає по-особливому, вимагає по-унікальному, завжди більше, завжди від себе...Особлива ... Дивне слово. Так. Я нарешті погодилася з цим. Я є особливою. Моя унікальність полягає в тому, що я дитя Господа. Ні! Навіть не так. Моя унікальність полягає в тому, що я зрозуміла, що я дитя Господа. А всі діти Бога є особливими. У них життя геть інше: завжди радісне (навіть коли сумно), завжди щасливе (навіть коли біда), завжди сповнене дивної насолоди (навіть коли дуже гірко й прикро). Так, я особлива, бо прийняла цей дар – бути дитиною Бога. Це так важко – розказати й пояснити, які відчуття переповнюють тоді. Відчуття тихої, спокійної радості, блаженної надії і нескінченної довіри до Нього. І тоді я готова відповідати за свою особливість, бо вона дана Богом.Так. Я особлива!</span>