На ранок коли він прокинувся лось побачив як зацвіли білі підсніжники і білий сніг стаяв на очах. Лось посміхнувся та побіг милуватися краєм.
(Обережно мобути бути помилки!!)
<span>Коли Юрко повернувся додому, то його почалу мучити докори і він вирішив написати листа Тосі з вибачення. Для нього це було дуже складно, але все ж таки гарні наміри перемогли у ньому і лист було відправлено. У листі він запитував тосю про те як там дика качечка зі своїми каченятами і просив у дівчинки дуже щире вибачення за свої вчинки. Тося немогла не відповісти на цей лист. так вони листувалися весьнавчальний рік. А влітку Юрко приїхав знову до села і вони разом з Тосею кожного дня ходили годувати качку з уже здоровими каченятами</span>
Це означає подивитися в осі своїм страхам, пересилити себе і зробити перші кроки до вирішеня проблеми так щоб страх зник.наприклад :боятися висоти-стрибнути з парашута і .т .д.
Кохання... Одне слово, одне почуття. Чому ж тоді для кожного воно відкривається по-різному?Ніжні погляди, м'який теплий весняний вітерець, що розвіває чисте руде волосся, кумедне у клітинку плаття, або ж якийсь трішки недоумкуватий сміх-різні асоціації приходять на думку, коли ми чуємо це слово. Кохання буває різним: воно може спантеличувати, підштовхуючи на шалені, іноді навіть безглузі вчинки, може хвилювати, або ж навпаки-заспокоювати, може викликати бажання змінити себе, свої принципи і життя в цілому.
Кохання не схоже на інші почуття, а тому й так хочеться відчувати його зноау й знову. Кохання крихке, мов кришталь, і водночас міцне, мов столітній дуб. Воно як голка серед сіна, яку ти шукаєш все життя, а коли знаходиш, вона перетворюється на пір'їнку, яку тобі треба пильнувати, бо лиш подує вітерець-і її нема. Кохання- це щось занадто інтимне, щоб про нього говорити, але занадто прекрасне, щоб про нього мовчати. Кохання, як поезія-чисте і прозоре. Кохання- це цвіт папороті, який всі так ревно прагнуть знайти. Кохання-це повітря, якого ми не бачимо, але без якого не можемо жити. Кохання-це мудрість, яку дано пізнати не всім. Кохання-це життя, яке в нас тільки одне.
Моя найкраща подруга – однокласниця Наташа. Я давно з нею дружу – з першого класу. Я довіряю їй всі свої думки,ділюся з нею своїми тривогами і радощами і завжди знаходжу її розуміння. Вона вміє не тільки підтримати мене у важку хвилину, а й порадіти моїм успіхам. Звичайно, як всі дівчата, ми любимо поговорити і посміятися.
Наташа – моя ровесниця. Вона одного зі мною зросту, висока, красива дівчинка. У неї величезні чорні очі і довге чорне волосся, які вона акуратно заплітає в косу.
