Олександр Довженко писав: «Українська пісня — це історія українського народу, народу-трудівника, народу-воїна». Важливе місце серед пісенних скарбів нашого народу посідають історичні пісні. Саме в них вдячні сини і доньки України оспівували сміливість, відданість, жертовність захисників рідного краю.
Справжніми лицарями свого часу були козаки. їхні подвиги знані не лише в Україні, а й за її межами. Історії відомий факт, який розповідає про те, як козаки на чолі зі славним гетьманом Сагайдачним допомогли французам захистити фортецю від ворогів.
Саме про них, відважних лицарів, розповідають нам історичні пісні. Одним із яскравих пісенних образів є образ козака Байди. Слухаєш «Пісню про Байду» — і серце огортає почуття гордості та суму одночасно. Радієш з того, що Байда зберіг людську гідність — вистояв перед спокусою. Спокушав його «цар турецький» славою, грошима, знатною дружиною. Але для козака найбільшим скарбом була особиста воля та свобода народу, Батьківщини. Свої ідеали він захищав до останнього подиху, як справжній воїн, Байда помирає зі зброєю в руках. А сумуєш тому, що Вітчизна втратила відданого захисника.
Надзвичайно популярною у народі була пісня про козака Морозенка. Він, сильний духом воїн, повів свій загін проти татар. Вороже військо було численнішим, але козацького ватажка це не злякало:
Бились наші козаченьки
До ночі глухої, —
Полягло наших чимало,
А татар утроє.
Не повернувся Морозенко до рідної домівки. Закатували його нелюди в людській подобі — «вирвали серце». Багато і його побратимів наклали головою у ворожому краї. Безмежним було горе матерів, які оплакували загиблих своїх синів. Та чим більше проливалося сліз, тим завзятіше козаки нищили ворогів.
Ще одна сторінка нашої історії була написана кров’ю. Вона розповідає про славні роки Національно-визвольної війни, яку очолив Богдан Хмельницький. І особливою любов’ю і повагою ставився народ до свого гетьмана. У піснях його називали «батьком Хмелем», оспівували його подвиги. Не обійшов народ шаною і гетьманових побратимів: славного кошового Івана Сірка, відважного воїна Максима Кривоноса, талановитого ватажка Івана Богуна.
Минали роки за роками. Час загоїв криваві рани, висушив гіркі сльози, але завдяки пісні в пам’яті народній назавжди залишаться імена справжніх лицарів-захисників. Їхня мужність, сміливість, відвага є взірцем для лицарі її нового часу.
Мабуть, немає людини, яка б не замислювалася над питаннями: чи так вона живе? Чи гідна називатися людиною? Що залишить після себе нащадкам? Замислююся над цим і я...
Думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість — неповторна! Але вважаю, що завдання кожного — робити світ навколо себе добрішим, більш гуманним, допомагати ближнім, довіряти, розвивати свої творчі здібності, поважати інших. Ми всі прагнемо жити комфортно. А душевний комфорт можна мати тільки тоді, коли сам робиш добро й у відповідь отримуєш таке ж ставлення від інших. Думаю, що зло й ненависть спустошують людину, а значить — частково знищують її.
Нещодавно на уроці літератури ми вивчали вірш В. Симоненка "Ти знаєш, що ти — людина?", де поет розкрив місію людини на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості:
Ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Автор наголошує на тому, що кожна людина неповторна, має право на повагу, любов, щастя і свободу.
У поезії порушено ще одну важливу проблему — швидкоплинності людського життя. Ми ще молоді, здається, усе життя попереду. Але насправді день пролітає за днем. Здається, учора була весна — і ось уже осінь за вікном вкриває золотим дощем вулиці. "Завтра, завтра, завтра — і так минає життя", — говорили давні римляни, і можливо, "завтра"
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Часто ми забуваємо сказати теплі слова любові рідним, допомогти друзям, сподіваючись на "завтра". В. Симоненко звертається до нас, читачів, із проханням жити повно, цінувати кожен день:
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Але що ж треба зробити мені, щоб бути дійсно Людиною? Вважаю, що повинен сумлінно навчатися, потім обрати спеціальність до душі, а ще — створити міцну родину. Також хочу бути вірним другом, люблячим і вдячним сином, людиною, на яку завжди можна покластися. Хочу жити так, щоб мене поважали.
Невже цього замало, щоб бути Людиною?
1.Хто не давав спати Климкові?
2.Про які гори йдеться мова у творі?
3.Із ким жив Климко?
4.Ким працював дядько Кирило?
5.Що було найбільшою радістю для хлопчика?
6.Що поклали на могилу дядькові?
7.Чому тітка Марина не хотіла відпускати Климка?
В основному його твори це спiвомовки,гуморески,байки,вiрши.Його твори додають людям настрою, допомагають побачити в житті більше світлого, радісного, стати добрішими.