1. Справжній веселий казкар.
2. Різні думки.
3. Втрата веселої думки при сварці дітей.
4. Спроба казкаря.
5. Гарна, але сумна казка.
6. Казкар з веселого став сумним.
Загадки<span> — це вид художньої творчості народу, тому в них часто використовуються такі художні засоби, як повтори («Торох, торох, розсипався горох, почало світати — нема що збирати» — зорі), епітети та гіперболи («Біг кінь білобокий понад яр глибокий; як упав — на весь світ задрижав» — грім), антоніми («Чорна корова всіх людей поборола, а біла кобила всіх побудила» — ніч і день), метафори («Сиві воли усе поле злягли» — туман), іронія, гумор («Сидить дід за подушками і стріляє галушками» — град), парадокси («— Вона Червона? — Ні, чорна.— Чому ж вона біла? — Тому що зелена» — смородина); зменшувально-пестливі слова («Діжечка на діжечці, діжечка на діжечці, а зверху китичка» — очерет) та ін.</span>
Точно не знаю но вот!
Народився 2 (14 листопада) в Обухові (нині місто Київської області) в сім'ї шевця.
Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним месником — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!» [1]
Андрій Малишко закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.
Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».
Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».
Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944–1947). Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом ВКП (б) (від 1943 року).
У 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».
Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
У наш час,у 21 столітті-доба гаджетів.Як дорослі так і діти часто беруть до рук телефони,планшети і годинами"гуляють"інтернетом.Багато мам не співають дітям колискові,а замінюють гаджетами на яких записані пісні,казки і так далі.Але жоден гаджет не замінить мамину колискову,мамин лагідний голос...
Напевне кожен з нас, пам"ятає той час коли мама кинувши всі недороблені справи,сідала ввечері біля ліжечка і співала.Здається,що вся любов і ніжність збирається над теплою постіллю в такі моменти.Колискові пісні несуть дитині інформацію,що мама поруч,що дитину люблять і захищають.А що нам дають гаджети,крім ігор і певної інформації-нічого.Маленьким дітям потрібна мама,а не гаджети.На мою думку гаджети не замінять мамин голос,любов і турботу.