НУ ВОТ
На хвилі історичних припливів і відпливів Тарас Шевченко то приходить до нас, як велике сонце; то віддаляється, як далека зірка, від якої залишається сама назва. Удаюсь до цього космічного порівняння не задля звеличення. У нашому мікросвіті справді живе макросвіт. На нас діють його закони, навколо нас витають, нас будять і опромінюють вічні супутники — носії Духу. Істину вчення Григорія Сковороди про єдність трьох світів — мікросвіту, макросвіту і світу Біблії — ми гостро відчули в XX столітті, коли .від утрати цього третього світу почали розпадатися і глухнути перші два. Ми стали ворогувати з природою і з собою.
Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприймання, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу,, втілює його гідність, дух і пам’ять. Отже, Шевченко в нас більше ніж великий поет — він національний пророк і мученик, розіп’ятий і воскреслий. Нині, коли Україна стала місцем найжорстокіших експериментів віку, великою Чорнобильською притчею, Шевченкове сонце зазирає нам у вічі так, як ще ніколи
Всі події , які відбуваються з людиною, багато в чому обумовлені тим місцем, де вони відбуваються. Сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності від місця, де людина знаходиться. У сучасному світі велика частина людей проживає далеко від красивої і надихаючої природи – в задушливому місті. Але не можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а природа. Для свого щасливого існування людина повинна жити на природі, а не поза нею.
Одразу, ще з перших рядків твору видно, що Митько – людина дії, адже це саме він має найбільше розвинуту фантазію, яка проявилася у його «демосфенській» промові перед від’їздом. Також він дуже рухливий та непосидючий, адже ну ніяк не міг всидіти над студіюванням «книжкової скарбниці». Сергійко набагато спокійніший за свого друга, і довго вагається над прийняттям серйозних рішень. Водночас Митько – не боягуз. Можливо, навіть відважніший за свого приятеля, адже оселитися біля озера було його ідеєю, та й рятувати Василя кинувся саме він. Але, на мою думку, це також свідчить про його великодушність та, звісно, вміння прощати помилки.
Скоріше за все, саме ці чесноти роблять образ Митька привабливим та по-своєму оригінальним. Мені здається, що він може стати хорошим прикладом хоча б для мене, а тоді – й для моїх однолітків та наступних поколінь.
Повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька. Історія розпочинається з того, що учні п'ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію комах... а замість цього почали полювати на страшного Митькозавра. Наприкінці твору той виявився простим хлопцем Василем, який вирішив розіграти двох друзів. За веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію В. Нестайка «Тореадори з Васюківки».
1) Распутин писал, что в детстве он страдал нехваткой крови в организме и он тоже играл на деньги и учился в школе в военное время в другом городе от семьи. Поэтому этот рассказ называется- автобиографический.2) Потому что автор знал, что жизнь мальчика похожа на его и не решился дать этому герою своё имя, а оставил его безымянным.3)Он использует эпитеты, сравнения.Они сидели и Лидия Михайловна с угрюмым выражением смотрела на избитого, всего в старой, рваной одежде мальчика. Сам же он не хотел смотреть на учителя, всю красивую, с немного косыми глазами и лет 25-пяти и лишь отводил взгляд, делая виноватый вид. Лидия Михайловна не хотела сердиться на мальчишку, а лишь хотела с ним поговорить.
Повість «Маруся» належить до сентиментально-реалістичних творів. У ньому Квітка-Основ'яненко майстерно змальовує колоритні картини побуту українського народу, опоетизовує найкращі риси його національного характеру. Показуючи високу моральність простої людини, автор наділяє її такими рисами, які оспівані в народно-пісенній творчості.
<span>У найвидатнішій повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся» зображено ідеальне і разом з тим нещасливе кохання Василя і Марусі. Молоді люди показані в повісті втіленням досконалості, як її розумів автор. Елементи ідеалізації відчуваються навіть у змалюванні самої зовнішності Марусі. І справді, Маруся — надзвичайна красуня: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте...» </span>
<span>Портрет змальований поетично, але в ньому немає індивідуальних рис, це — образ у дусі загальних фольклорних висловів про дівочу красу. </span>
<span>Довершується портрет Марусі докладним описом її вбрання, що має цілком етнографічний характер. Біла сорочка, пишні рукава, вишиті червоними нитками, черчата плахта, шовкова запаска, каламийковий пояс, мережана хустка коло пояса. </span>
<span>Ідеальні, як їх розумів автор, і риси характеру Марусі. Сам автор рекомендує її так: «О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна, та ще ж к тому тиха, і смирна, і усякому покірна». </span>
<span>Подібними рисами наділений і Василь: «Хлопець гарний, русавий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум'яний, моторний, звичайний...» </span>
<span>За доброту, працьовитість і чесність родина Дрота шанобливо поставилась до Василя. Та перешкодою до одруження була лиха царська солдатчина і майнова нерівність. Таке трактування є виявом реалістичного зображення дійсності. </span>
<span>Василь благає Наума змилуватись над сиротою і віддати за нього свою дочку. Але старий Дрот невблаганний. І Василь кориться долі. Щоб заробити на найомщика, він змушений іти в найми до купця, де навчився грамоти. </span>
<span>Щоб відтворити тяжке духовне хвилювання героя, письменник звертається до розмовних інтонацій: «А як побачив свою Марусю, яка, замість, щоб на посаді сидіть, лежить на лаві під церковним сукном, хоч і убрана і заквітчана, та не до вінця з ним, а у яму від нього іти! Як се побачив, закричав жалібно, застогнав, поблід як смерть, та тут же і впав, мов неживий!..» </span>
<span>В образі Василя втілено глибокі переживання, пов'язані з втратою надії на щастя. </span>
<span>У позитивному плані Квітка змалював образ Наума Дрота, наділивши його ідеальними рисами українського селянина. </span>
<span>Письменник ідеалізує становище селянства в умовах феодально-кріпосницької дійсності. Відомо, що жоден кріпак не міг чесною працею забезпечити собі таке щасливе і заможне життя, як у Наума Дрота. Обмеженість і консерватизм автора «Марусі» виявляється в ідеалізації кріпосництва, в умовах якого чесні, працьовиті селяни, подібні Науму Дроту, ніби можуть забезпечити собі добробут. </span>
<span>Як бачимо, важливим у повісті є те, що Квітка-Основ'яненко показав, яким душевним багатством, якою моральною чистотою наділені представники народних мас, і цим викликав симпатії до них. Для того часу, коли виступав письменник, це мало певне прогресивне значення. </span>
<span>Позитивним є, безперечно, й те, що Квітка-Основ'яненко вважав релігійність однією з основ усяких чеснот і високої моральності людини.</span>
