Повість «Маруся» належить до сентиментально-реалістичних творів. У ньому Квітка-Основ'яненко майстерно змальовує колоритні картини побуту українського народу, опоетизовує найкращі риси його національного характеру. Показуючи високу моральність простої людини, автор наділяє її такими рисами, які оспівані в народно-пісенній творчості.
<span>У найвидатнішій повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся» зображено ідеальне і разом з тим нещасливе кохання Василя і Марусі. Молоді люди показані в повісті втіленням досконалості, як її розумів автор. Елементи ідеалізації відчуваються навіть у змалюванні самої зовнішності Марусі. І справді, Маруся — надзвичайна красуня: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте...» </span>
<span>Портрет змальований поетично, але в ньому немає індивідуальних рис, це — образ у дусі загальних фольклорних висловів про дівочу красу. </span>
<span>Довершується портрет Марусі докладним описом її вбрання, що має цілком етнографічний характер. Біла сорочка, пишні рукава, вишиті червоними нитками, черчата плахта, шовкова запаска, каламийковий пояс, мережана хустка коло пояса. </span>
<span>Ідеальні, як їх розумів автор, і риси характеру Марусі. Сам автор рекомендує її так: «О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна, та ще ж к тому тиха, і смирна, і усякому покірна». </span>
<span>Подібними рисами наділений і Василь: «Хлопець гарний, русавий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум'яний, моторний, звичайний...» </span>
<span>За доброту, працьовитість і чесність родина Дрота шанобливо поставилась до Василя. Та перешкодою до одруження була лиха царська солдатчина і майнова нерівність. Таке трактування є виявом реалістичного зображення дійсності. </span>
<span>Василь благає Наума змилуватись над сиротою і віддати за нього свою дочку. Але старий Дрот невблаганний. І Василь кориться долі. Щоб заробити на найомщика, він змушений іти в найми до купця, де навчився грамоти. </span>
<span>Щоб відтворити тяжке духовне хвилювання героя, письменник звертається до розмовних інтонацій: «А як побачив свою Марусю, яка, замість, щоб на посаді сидіть, лежить на лаві під церковним сукном, хоч і убрана і заквітчана, та не до вінця з ним, а у яму від нього іти! Як се побачив, закричав жалібно, застогнав, поблід як смерть, та тут же і впав, мов неживий!..» </span>
<span>В образі Василя втілено глибокі переживання, пов'язані з втратою надії на щастя. </span>
<span>У позитивному плані Квітка змалював образ Наума Дрота, наділивши його ідеальними рисами українського селянина. </span>
<span>Письменник ідеалізує становище селянства в умовах феодально-кріпосницької дійсності. Відомо, що жоден кріпак не міг чесною працею забезпечити собі таке щасливе і заможне життя, як у Наума Дрота. Обмеженість і консерватизм автора «Марусі» виявляється в ідеалізації кріпосництва, в умовах якого чесні, працьовиті селяни, подібні Науму Дроту, ніби можуть забезпечити собі добробут. </span>
<span>Як бачимо, важливим у повісті є те, що Квітка-Основ'яненко показав, яким душевним багатством, якою моральною чистотою наділені представники народних мас, і цим викликав симпатії до них. Для того часу, коли виступав письменник, це мало певне прогресивне значення. </span>
<span>Позитивним є, безперечно, й те, що Квітка-Основ'яненко вважав релігійність однією з основ усяких чеснот і високої моральності людини.</span>
Мама лагідно торкнулася плеча Дмитрика і каже " Вставай сонько в школу час ! "Дмитрик викрикує " Мамо , мамо я такий сон бачив ! " . Дмитрик все розповів про козаків. . Мама відповіла " Такі сни сняться лише розумним і обдарованим діткам . Дмитрик радісний пішов у школу...
1) віковічний зв'язок з рідною землею; 2) сумлінна праця на землі, як вияв народної етики й моралі, як обов'язку, єдиного засобу і виправдання буття селянина; 3) соціальна проблема мосового зубожіння селян, що спричинило еміграцію за океан.
1. Дух козацької вольниці (Енея і троянців називає козаками; неодноразово згадує Запорозьку Січ, козацькі полки — Лубенський, Галицький, Полтавський; герої-козаки співають пісень, де згадується про вільні часи Гетьманщини; розповідаючи про козацьке військо, перелічує різні види зброї).
2. Національне вбрання українців (від богів до троянців — всі одягнені в український одяг: Юнона "взяла шнурівку і спідницю", "сховала під кибалку кичку", на Венері "очіпок грезетовий і кунтуш", Дідона наділа "спідницю і корсет шовковий", взула "червоні чобітки"; троянці одягнуті в "штани і пару чобіток", кожухи, свитки, сорочки й каптан, в поемі є опис святкового і буденного, селянського і панського, чоловічого і жіночого вбрання).
3. Українські страви (названо понад сто страв і напоїв: на гостинах у Дідони троянців пригощали свинячою головою, локшиною, індиком з підливою, кулішем і кашою, лемішкою, путрею, під час мандрів і зустрічей пили слив'янку, мед, пиво, брагу, горілку, кал ґанку, сивуху; їли з полив'яних мисок і кленових тарілок).
4. Звичаї та обряди (при зустрічі герої "віддають поклон"; ідучи в гостину, люди підносять господарям хліб і сіль; для сватів у Латина приготовлено рушники і "всяка всячина" до сватання; наводяться обряди похорону та поминання, народні заклинання, лікування та чаклування, даються описи вечорниць та ворожіння).
