Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. Допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи, спостерігав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. Був щедрим, добросердечним, співчутливим, пожалів жебрачку з дитиною. Любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.
«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».
• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
Найбільше враження справляє образ мудрого вождя тухольців — дев’яносторічного Захара Беркута: «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази». Він уже немолодий, але ще сильний, міцний, суворий, але справедливий. Його основним життєвим покликанням є праця на користь народу: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Бажаючи бути корисним іншим, Захар ще змолоду навчився лікувати рани й завдяки цьому рятував життя своїх односельців. У важкі часи для громади Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь: дає завдання тухольцям не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь, а потім Захар приймає хитре рішення про затоплення ворогів. Тухоль-ці були врятовані!
Захар Беркут — батько вісьмох синів. Усі вони шановані люди, гідні свого батька. Мене вразило те, що Захар, як біблійний герой, був готовий пожертвувати сином Максимом задля загального добра. Цей факт, на мою думку, не свідчить про те, що Беркут був бездушним і байдужим батьком. Швидше навпаки — вчинок показує нам жертовність і патріотизм вождя, адже на його плечах відповідальність за чужих дітей, про яких він повинен подумати в першу чергу. Перед смертю Захар Беркут бачить перемогу справи, якій віддав своє життя. Його виступи перед тухольською громадою сповнені переконливістю й життєвою мудрістю. Він закликає тухольців триматися разом, незламно стояти один за одного, щоб ніяка ворожа сила не змогла їх здолати.
Хочу зауважити, що твір також показує патріотизм українського народу, його бажання бути вільним і незалежним. Ми, нащадки, також повинні до цього прагнути. Ідеальний керівник громади, показаний в образі Захара Беркута, може бути прикладом для сучасних політиків, які, на жаль, часто забувають про громадське та думають лише про особисте.
<span><span /></span>
У дитячій повісті Всеволода Нестайко "Тореодори з Васюківки" є два головні герої, це - Іван-Ява та Павлуша.
Обоє хлопців - надзвичайно привабливі персонажі, але саме Павлуша більше імпонує мені. Чому? Я спробую пояснити.
Звісно, обоє хлопців дуже схожі між собою, вони дійсно мають багато спільних рис характеру та поводяться майже однаково. Майже. Адже, якщо придивитися, то Павлуша, все-таки, більш відповідальний та серйозний хлопчина; він думає про майбутнє, планує і намагається виховувати в собі необхідні для цього навички.
Мова йде про те, що Павлусь має мрію стати пілотом літака. А для цього треба бути уважним до деталей, відповідальним та трохи більш серйозним.
Хлопцеві вдається поєднувати в собі жагу до пригод та цю, так необхідну в майбутньому, врівноваженість. До того ж, він кмітливий та розумний, рішучий.
Саме тому, мій улюблений герой з твору "Тореодори з Васюківки" - це Павлусь.
