Відь коли вони у лісі
Їм нема кому допомогти!
Ну а я допоможу усім зверям на світі
Це ж улюблена робота, котру дуже люблю я!
<span><span>Знаходить собі заняття, багато займається самореалізацією, страждає через «недовіру» однокласників
</span><span><span>Риси характеру
</span><span>Добрий товариш, знавець природи, борець за правду, готовність долати труднощі</span></span></span>
Хмм, а как должны выглядеть вопросы?
Если по содержанию то пусть будет так:
Как Ява называл остров на котором жил в камышах?
Почему Ява назвал себя "Робинзоном Кукурузо?"
Где Павлуша и Ява хотели выкопать метро?
В какой музей ездил класс на экскурсии в Киев?
Почему Ява не смог написать итоговый диктант?
Что хотел выловить Кныш в местных болотах?
Ну и тому подобное..
5. Підняв Тома за вухо й посадив на місце.
4. Не знаю на по-моєму задовольнити свою цікавість.
Алегоричний образ білого коня Шептала став у оповіданні символом особистості, яка виділяється з натовпу і відрізняється від оточення. Читаючи твір, розумієш, що думки коня, які висловлює в оповіданні письменник, — то думки справжньої, особливої, неординарної людини, а зовсім не тварини. У суспільстві таких людей часто називають «білими воронами», тому навіть біла масть героя оповідання обрана не випадково і є своєрідним натяком на цей відомий вислів.Кінь Шептало відчував свою неординарність, він пам’ятав, що його мати працювала в цирку, пам’ятав і розповіді про своїх предків — диких білих коней. Але попри ці знання йому доводилося зливатися з табуном. Це Шептало робив для того, щоб уникнути вибору, щоб не впасти в око жорстокому табунщику Степанові, щоб уникнути навіть його гострого погляду.Однак, прагнення Шептала сховатися було викликане зовсім не бажанням стати частиною єдиного, але безвільного табуну. Його гнітила принизлива робота пересічних колгоспних коней, йому було огидне відчуття близькості пітних крупів табуна, якого навіть на водопій ганяли не до річки, а до колодязного корита. До речі, це теж підкреслює обмеженість світу, у якому доводилося жити Шепталові.Автор оповідання ніби звертається до свого героя із запитанням: «Чи зможе він усе життя бути позаду непривітного конюха, бігати серед спітнілих колгоспних коней, пити з корита скаламучену воду і постійно уникати натовпу?». Та незабаром з’являється і відповідь: білий кінь Шептало все-таки показує свій норов і з загорожі тікає до луків. На просторі від відчуває себе таким же вільним, як і його предки — білі дикі коні. Він купається у річці, лежить на траві, пасеться
