Ар Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник. Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.
Хто такий Морозенко, про якого складено стільки народних пісень? Можливо, це один із соратників Богдана Хмельницького — полковник Станіслав Морозенко, а можливо, це осавул Кропивнянського полку Нестір Морозенко. Так чи інакше, але Морозенко був мужнім захисником рідної землі.У XIV-XVI ст. більша частина українських земель була захоплена панською Польщею. З того часу наш народ вів постійну і непримиренну боротьбу за своє визволення. Усередині XVII ст. ця боротьба переросла в народну війну проти іноземних поневолювачів.Саме під час цієї війни і прославився козак Морозенко. У пісні «Ой Морозе, Морозенку» розповідається про один із таких боїв, під час якого татари розбили козацький загін і полонили, а потім скарали його ватажка:Не вернувся Морозенко,Голова завзята,Замучили молодогоТатари прокляті.Вони його не стрілялиІ на часті не рубали,Тільки з нього, молодого,Живцем серце виривали.Постать Морозенка в народі користується особливою любов'ю. Недарма за ним вся Україна плаче:Ой Морозе, Морозенку,Ти славний козаче,За тобою, Морозенку,Вся Вкраїна плаче.<span>Пам'ять про славних захисників рідної Батьківщини ніколи не зникне з нашої землі, поки будуть існувати такі історичні пісні.</span>
Пісня - душа народу
Український народ славиться своєю співочістю, а уж народних пісень існує безліч. Є пісні, автором яких є сам народ, створені строіччя тому. А є пісні, які були створені відомими людьми, але стали дійсно народними.
Наприклад, пісні Марусі Чурай - "Засвіт встали козаченьки" і "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці". Відому пісню "Їхав козак за Дунай" написав козак Семен Климовський. Частина народних пісень написана на вірші відомих поетів. Всі ми чули пісню на вірш Тараса Шевченка "Реве та стогне Дніпр широкий", а зворушлива пісня "Ніч яка місячна" написана на вірш Михайла Старицького.
Ті ж пісні, що дойшли до нас з давніх давен, етнографи поділяють на кілька груп. Наприклад, обрядові пісні бувають календарно-обрядовими, тобто присвяченими якійсь календарній події: це веснянки, гаївки, русальні пісні, петрівки, купальські пісні, жниварські пісні. До обрядових пісень відносять щедрівки та колядки, які ми досі охоче співаємо. До родинно-обрядових пісень відносять весільні пісні та голосіння. Соціально-побутові пісні - це козацькі, кріпацькі, чумацькі, пісні, ремісницькі, рекрутські пісні (солдатські), бурлацькі, тощо.До епічних пісень належать історичні пісні, билини та думи.
Таким чином, пісня з давніх часів супроводжувало людину впродовж усього життя - у буквальному сенсу від колиски до труни. І це не дивно, бо народна пісня є душою народу.
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/2943747#readmore
1. Шлях до школи.
На початку зими Олесеві до школи можна ходити двома шляхами — річкою або бором. Але мати забороняє ходити по тонкій кризі, тому хлопчик іде бором. Він ще малий, ледь до ручки дверей дістає. Очі чорні, глибокі, хочуть збагнути увесь світ.Олесь любить зиму. Любить малювати по снігу, водячи пальцем. Милується своїм творінням, поки хтось не гукне з двору, що скаже матері.У бору тихо й затишно. Тільки десь недалеко порається дятел. Олесь придивляється і бачить купу шишок під сосною. Ось і сам дятел — націлився гартованим дзьобом, ніби питаючи: чого тобі тутечки? Олесь нагорнув снігу на коріння сосни й побіг.
2. Пригода на ковзанці.
Коли хлопчик підійшов до школи, його покликали однокласники "подушки гнуть" — кататися на молодому льоду. Олесь відповів, що не хоче псувати лід. Тоді до нього підскочив Федько Тойкало із криком "бий зрадника!" ударив у скроню. Під оком в Олеся вискочила ґуля.Хлопчик ліг на кригу долілиць і став роздивлятися дно річки. Уявив маленьку хатку під кущем водяної папороті, як він там сидить і рибку стереже, вітається з карасиком. Раптом промайнула чорною блискавкою щука з маленькою пліточкою в зубах. Хлопчик заляпав долонею по льоду, затупотів ногами, благаючи хижу щуку відпустити рибку. У школі продзвенів дзвоник, а Олесь сидів посеред річки й плакав.
3. Урок малювання
На першому уроці було малювання. Старенька вчителька Матильда Петрівна звеліла всім малювати глиняний горщечок. Олесь почав і натхненно малювати, і з його зошита поглянув презирливим оком дятел: чого тобі? Коли вчителька обурилась і пообіцяла поставити двійку Олесь піднявся й пішов із класу. Вийшов із школи й подався у верболози. Там проблукав до вечора — роздивлявся пташині гнізда, їв мерзлу калину, шукав світлячків.У школярів закінчилися заняття, і вони вийшли на вулицю.
4. Примирення з Федьком та зустріч з дідом Прокопом.
Під тинами на колодах сиділи дядьки й обговорювали життя, хвалили дітей, що намагалися показати свою силу. А на Олеся сказали, що він тихий, смирний, якийсь дивакуватий, і хлопчик не зрозумів, хвалять його чи лають.На мосту Олеся дожидав Федько. Ніяковіючи, тицьнув у руку подавлений теплий пиріг. Олесеві не хотілося пирога, але він радий був примиренню, понишпорив по кишенях і подарував Тойкалові гніздо ремеза.Біжучи через ліс, хлопчик помітив свого діда Прокопа, що їхав по сіно, сів і собі на сани. Став питати діда, чому його, Олеся, називають диваком. А дід сказав, що не вміє малий жити — тихенький, смирний, а треба собі ліктями пробивати дорогу.Дід Прокіп багато навантажив сіна на сани — коням було важко ти по снігу, він їх бив батогом, а Олесь просив не бити, усе підбивав старому руку.Вдома хлопчик заліз на піч і заплакав. Дід сказав матері, що син у неї дивак. Мати ж попросила не чіпати хлопця.<span>Олесь заснув, і снилася йому казка про Івасика-Телесика, якого гуска взяла на свої крила.</span>
Назва: "Ви знаєте, як липа шелестить?"
Автор: П. Тичина
Рік написання: 1911
Рід: епос
Жанр: ліричний вірш
Вид: інтимна лірика
Тема: зображення кохання через кольори природи
Ідея: возвеличення найкращих людських почуттів
Розмір: ямб
Композиція: 2 шестирядкові строфи
