1.Нема нічого ситнішого за землю-мати.
(Нема нічього ситнішого за землю-мати: вона всіх годує й напуває.)
2. Прудкіше над усе думка.
(Думкою враз куди хоч перелетиш)
3. Миліше на усе- сон.
(Хоч як добре та мило чоловікові не було, а все покидає щоб заснути.)
4. Перед розумом і сила поступається.
(Хоч який би ти сильний не був, без розуму нічого не досягнеш)
1 «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути. Не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце… Уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спину».
«Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував»,
«випещені ніжки».«…чистенький. Ніжний, з щічками, як проскура»«Коли Федькова труна сховалась за рогом вулиці й не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком»
Максим- син Захара Беркута, любить Мирославу, добрий, служив інтересами народу, допомагав батькові, мудрий, герой. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між слугами Максим Беркут усюди був однаковий, спокійний, свобідний, в руках і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводились з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялися і жартували з ним, а проте виповнювали його розкази точно, швидко і так весело та радо, немов і самі без розказу були би в тій хвилі зробили те саме. Боярська служба, хоч не такої рівної вдачі, далеко не так свобідна в поводженню, далеко похпніша з одних гордо висміюватися, перед другим низенько хилитися, все ж таки поважали Максима Беркута за його звичайність і розсудливість і хоч не без дотинків та жартів, таки робили те, що він казав. Він виявивив себе як бестрашнийлицар і вольовий начальник. Для нього рідний край, народ дорожчі від особистого життя.
Мирослава - дівчина-русинка, дочка боярина Тугара Вовка, її матір померла, тому Мирославу виховувала нянька (або проста селянка). Мирослава нічого не підозрювала про темні справи свого батька, бо звикла поважати, любити людей, відноситись до них з повагою та довіряти їм. Дізнавшись що батько її зрадник, героїня відмовилася від нього. Вона дуже хвилюється коли Захар Беркут хотів розбити ворогів повністю, вбивши при цьому і свого сина, якого Мирослава щиро покохала. Вона добра і хоробра, відважна пішла ловити навіть дикого звіра.
Коник стрибунець 2 частина
