Б)к<span>омпозиція роману складна : він має чотири частини , тридцать розділів </span>
<span>Я думаю по максимуму реалізуватися під час свого існування виходячи зі своїх здатностей(здатностей, даних тобі від природи, "бога" ...), жити щасливо, приносячись користь всім живучої й одержуючи від цього подяка, у тому числі й грішми. Найбільша насолода людині приносить його творчість, оцінена навколишніми(і знову ж один з матеріальних ознак оцінки - гроші), отже більше щасливий(точніше насолоджується життям) той, хто по максимуму творить(створює, приносить користь і т.д.) корисна справа людям й одержує від цього винагорода...</span>
Жанр: пейзажна лірика
Тема: пісня про красу природи
Ідея: донести, яким насправді буває дощ, якщо звертати на нього достатньо уваги
Епітети: золотий вечірній гість; закурені будинки; гарячі груди; білі села..
Метафори: впав бадьоро... на закурені будинки; дощ звеселить; дощ остудить..
Порівняння: дощ, як гість
Римування: довгожданий-осіянний; дзвінко-будинки; ячменем-зеленим.
Найбільше тут фантастичного наприклад прибульць машина часу незвичайний автомобіль ...
Уже немає серед нас живих свідків тих страшних подій громадянської війни, того напруженого, багатого на героїчні подвиги часу. Однак є свідчення літературні – гарячі й трепетні оповідання Григорія Косинки, які писалися по свіжих слідах життя. Творче життя цього талановитого автора оберталося на загрозливу драму, яка трагічно завершилася 1934 року…<span>Час довів, що головним «злочином» письменника став його талант, який змушував об’єктивно писати про дуже суперечливе, насильницьке втілення в життя революційних ідей. У своїх художніх узагальненнях автор ішов від малого до великого: від психології факту до його філософії, відкриваючи драми й трагедії нашого народу, який віками наймитував на своїй землі. Письменникові болять і рани бідності окраденого селянина, і месницькі дії заблуканого «бандита» та кров переконаного партійця, безпросвітніх спекулянтів і «вічних міщан». У його художніх узагальненнях чується відлуння Шевченкових думок: «Ви ж таки люди, не собаки!»</span>Перша збірка новел «На золотих богів» (1922 р.) та друга книжка «В житах» (1926 р.) засвідчили, що Г. Косинка поставав дедалі у своїй майстерності реаліста, розкриваючи загальнолюдські та моральні цінності своїх героїв, вирізняючи в пожовтневій долі свого народу три драми.Першою була драма найбіднішого селянства, котре стало свідком революційної бурі та братовбивчої війни, і після всього не здобуло волі. А найтяжчий хрест несли страдниці-матері: у новелі «На буряки» мати зажурена над сонним сином-наймитом, бліда й безпомічна в оточенні голодних дітей («В хаті штурми»), «стеряна з журби» за загиблими синами («На золотих богів»).<span>В основі інших дум Григорія Косинки лежить гостродраматичний конфлікт героя з дійсністю. Письменник говорить про одвічну біду, яка в різні історичні епохи не давала змоги українцям випростатися на повен зріст, об’єднатись у взаєморозумінні – це вияв дезертирства та отаманщини.</span>Третя драма нашого народу – це драма тих, хто віддав себе на олтар комуністичної ідеї. Мета в комуністів була ніби благородна – покінчити з бідністю, але способи її досягнення вели до нових кривавих репресій.<span>Обдарованість Г. Косинки щедра та яскрава, його почерк своєрідний, гранично економний. Жодного зайвого слова чи образу, а герої з-під його пера народжуються сильні й вольові, багаті й красиві душею, дійові й правдиві. У них гармонійно поєднуються працьовитість і врода з високою народною моральністю й розумом, з вірою в краще життя. А серце Григорія Косинки, яке боліло за свій народ, виносило в собі й подарувало нам прекрасні образи, що вже стали нашою історією.</span>
