Вільний вірш, верлібр (франц. vers libre), особлива система віршування, що характеризується не з'ясованими до кінця закономірностями; як єдина постійна ознака всіх видів С. с., що відмежовує його від художньої проза, зазвичай вказують графічну установку на вірш і що виникають внаслідок цього міжвіршові паузи . Чергування рядків різної довжини, відсутність рими, мала впорядкованість наголосів і междуударних інтервалів відособляють С. с. від строгих віршованих форм.
Відомий український поет і письменник І. Франко казав: "Пісня і праця — великі дві сили!" Давайте замислимося, чому це "сили"? Споконвіку живе в Україні пісня, поєднавши в собі пристрасне, емоційне слово з чарівністю музики. Вона супроводжує людей все життя — від колиски до могили, бо немає такої події або такого почуття, що не знайшло б свого відображення в пісні. Материнська колискова, ніжна пісня кохання, весільна співанка, бойовий гімн, врешті — пісня-голосіння над померлим. Вона, як і доля народу, виростала на черствому хлібі історичних подій. Цілі історичні періоди відомі нам саме з пісень. Ліна Костенко казала:
<span>Історії ж бо пишуть на столі, </span>
<span>Ми ж пишем кров'ю на своїй землі, </span>
<span>Ми пишем плугом, шаблею, мечем, </span>
<span>Піснями і невольницьким плачем. </span>
<span>Не завжди ми знаємо авторів пісень — багато серед них безіменних, але відомі імена їх творців оповиті легендами. А скільки було безіменних козацьких кобзарів, що славили рідний край, підтримували бойовий дух наших славних лицарів і самі часом гинули разом з вояками! Пісні-думи зберегли для нас, нащадків, як пам'ять про славні подвиги і героїзм захисників Вітчизни. За словами знову ж таки Ліни Костенко: </span>
<span>Про наші битви на папері голо </span>
<span>Лише в піснях вогонь отой пашить... </span>
<span>Кожна пісня — це вже характер. Були й інші пісні. "Реве та стогне Дніпр широкий", — співаємо ми й сьогодні. </span>
<span>І в мирні часи пісня поруч з ними. Існує безліч прекрасних пісень, що прославляють волю і незалежність нашої Батьківщини, підкреслюють безсмертну красу нашої мови. </span>
(думка,судження)- коротка латинська апофегма, як правило з античного джерела цитована поза контекстом
Повість «Зачарована Десна» — лірична розповідь про дитячі роки хлопчика Сашка. Але чи можна назвати її повністю автобіографічною? Мені здається, що цей твір дещо схожий на легенду про бідне дитинство великого письменника, адже писав його Довженко в часи, коли соціальне походження мало величезне значення і згадка хоча б про якийсь достаток батьківської сім'ї могла привести до небажаних висновків. І тому письменник так майстерно перемішав правду, напівправду і вигадку.
Сашкова сім'я жила у хаті, яка була збудована невідомо коли і ким. «Здавалося, ніби її зовсім ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, між грушею і погребом, і схожа була також на стареньку білу печерицю. Дуже мальовнича була хата. Одне, що не подобалося в ній, і то не нам, а матері, вікна повростали в землю і не було замків». Така хата була символом нужденності Полісся. Насправді ж хата Довженків дуже відрізнялася від літературної, і ми це можемо побачити на фотографіях, вміщених у біографічних книжках письменника. Звичайно, вона не була палацом, але й через п'ятдесят років її вікна розміщені високо над землею. Просторі будівлі на кілька кімнат в ті часи мали заможні господарі. Промовистим є той факт, що батько Довженка крім сільської роботи підробляв: «своїми кіньми возив торгівців на ярмарок». Скоріше за все, коні ці не були бідняцькими шкапами, адже торгівці мали гроші і могли найняти собі власника добрих коней. А хіба міг бідний неписьменний сільський дядько дати своїм дітям не тільки початкову освіту, а й відправити сина й доньку продовжувати навчання «в городі»? Сашків батько все життя не міг пробачити дідові Семену «своєї темноти» і мріяв вивчити сина. Спочатку повів його у сільську школу, і Довженки стали перед учителем Леонтієм Опанасенком. Той почав розпитувати Сашка перекрученою російською мовою, і, коли переляканий хлопець не зміг назвати імені батька, вчитель виніс свій вердикт — «неразвитой!» Скільки ж було по Україні таких нерозумних вчителів, які не вміли говорити до ладу російською, калічили її, а зобов'язані були вчити дітей тільки чужою мовою. Перша зустріч зі школою неприємно вразила Сашка, і в повісті «Зачарована Десна» Довженко з більшим задоволенням згадує своє вільне дитинство, майстерно описує картини природи. Саме в таких епізодах письменник найбільш автобіографічний.
<span>Малий Сашко сховався в клуні і перебирає в пам'яті приємне і неприємне в його світі. Він боїться бабиних прокльонів і Страшного Суду, не любить, коли довго йде дощ і коли п'явка впивається в ногу, коли гавкають на нього чужі пси або гуска сичить і скубе за штани. Він не любить носити в одній руці велике відро води, полоти і пасинкувати тютюн. Неприємно бачити батька п'яним, ходити босими ногами по стерні, їхати на возі з сіном, коли здається, що віз от-от перекинеться. Але на світі для хлопчика є дуже багато приємних речей. Він любить дивитися на малий вогонь і обнімати лоша або прокинутися рано-вранці і побачити в хаті теля. Приємно знайти пташине гніздо і їсти паску, приємно ходити по теплих калюжах і спати в човні. Це був світ перших дитячих вражень хлопця, його стихія, Усе далеке й близьке сприймалося в образах, і все це вбирала вразлива Сашкова душа, щоб пізніше наповнити повість «Зачарована Десна». </span>