1.Федько-розбишака
2.Толя -смирна дитина
3.На рiчцi повiнь
4.Задум Федька
5.Толя повторюе прохiд Федька
7.Смiливий вчинок Федька
8. Подяка
<span>9.Федька не стало</span>
1 . хатка голубів 2. чия черга годувати? 3. пропозиція вчительки 4. як же там голуби? 5. хто годував у літку голубів 6. всі голуби до Олега
Отже, проблема вибору і неправильні висновки перетворили Чіпку з правдошукача на злочинця. Слід сказати, що причини такої долі Панас Мирний вбачав у дитинстві і подальшому житті героя в умовах безправ’я українського народу і безкарності панства. В основу свого роману письменник поклав історію життя свого друга дитинства Чіпки Грицька, який був круглим сиротою і ще з дитинства зазнав багато лиха. Але, на відміну від героя роману, він став заможнім господарем, не крадучи та грабуючи, а важко працюючи.
Ліричний герой вірша горить бажанням перетворити світ. Він уявляє собі, що все буде раціонально, з користю: зорі — дітям, барви -— гарній дівчині, щоб її покохав хлопець. Герой сповнений радості життя, яку дає природа — гамірливий ярмарок, і напівіронічно, напівжартівливо скаржиться, що в ній немає ладу, якого б йому хотілося.
Виявляється, що подібне "бажання" М. Семенко може здійснити сам і не знайдеться сміливця, хто посмів би йому заперечити. Перевертання світу, здійснене ліричним героєм поезії М. Семенка, виглядає дещо дивним. Він стягує місяця й дає йому "березової каші", роздає дітям зірки замість іграшок, а служниці Маші дарує весняні берези, щоб її покохав Петька. Михайло Семенко любить постійні зміни, постійну динаміку. Його не влаштовує навіть сама природа, він називає її "балаганом" і прагне, щоб її "чорти вхопили", адже його "бажання" неможливо виконати.
«Надежда-это пугливая птаха, которая гнездится в душе человека», — эти слова американской поэтессы Эмили Дикинсон заслуженно стали афоризмом.
Мыслители всех времен по-разному относились к надеждам. Кто-то считал их лучшим человеческим двигателем, а кто-то – наивысшим злом. Однако все сходились в одном: когда пропадает надежда, возникает пустота. Именно надежда, притаившись в сердце, дает возможность быть счастливым даже среди несчастий.
Человеческая природа такова, что свои надежды человек прячет в глубине души, лелеет их и до последнего верит, что они непременно сбудутся.
В литературе тема надежды встречается довольно часто, как и в жизни. Одним из примеров тихой греющей сердце надежды являются верования героев пьесы М. Горького «На дне». Все герои произведения, за исключением, Бубнова, отвергают свой «ночлежный» образ жизни. Они надеются, что судьба преподнесет им еще один шанс, который позволит им подняться со «дна». Так, например, Клещ говорит: “Я — рабочий человек… я с малых лет работаю… Ты думаешь, я не вырвусь отсюда? Вылезу, кожу сдеру, а вылезу… Вот, погоди”, умрет жена…” Усиливают надежды на новую жизнь речи Луки.
<span>Только благодаря надежде Мастер из произведения </span>Булгаков<span>а написал свой роман о Понтии Пилате. Робкий, но талантливый писатель, мечтавший вырваться из своего подвальчика, из своей не самой благополучной жизни, надеялся, что его роман будет напечатан. Только надежда, греющая его сердце, заставляла его закрывать глаза на существующие в литературной среде порядки. Была надежда – были силы писать. </span>