Настя працьовита ,релігійна,любяча мати,добра і покірна.Вона завжди бажала щастя для Марусі,хотіла видати іі замуж за Василя але залежність від рішень чоловіка змусила покоритися його волі
1.Риси характеру (Скупість, грубість, жадібність, боягуз)
2.СтавленняКалитки до землі
3.Взаємини з рідними
4.Господар і гроші
Поет називає теплими усі слова нашої мови, бо аони зародилися разом із нами. Аатор натякає, що найкращі теплі слова зьереглися в народних піснях, обрядах казках. У цьому вірші про слово сказано, як про найдавніше надбання народу, про його зв'язок з ісотрією, про те, що коли навіть ми мовчимо слова зьерігаються у пам'яті й душі.
1) На весні 1241;
2) Тугарин кримезний як Дуб ;
3) Скомна та ніжна Мирослава;
4) День ловів Ведмедів;
5) На дівчину напала скажена Ведмедиця;
6) Стародавнє село Тухля;
7) Просить у Боярина руки його доньки.
Поезія Ліни Костенко «Кольорові миші» про нестандартність почуттів, оригінальний підхід до сприйняття дійсності. Талановита поетеса так переплела в невеличкому творі уявне, фантастичне і реальність, що мимоволі перед нами за рядками вірша постають художні образи, наче на картині.
Уявімо собі середньовічне місто. У ньому темно від диму вогнищ, на яких спалюють людей, котрі насмілилися думати чи жити по-іншому. Наук тут ще не знають ладом. Отже, і населення міста, темне, неписьменне, легко визнає відьмою чи чаклуном того, хто мислить чи чинить інакше, ніж інші. Суддя в судейській чорній мантії лише підсилює пітьму юрби. Такими художніми образами змальовує Ліна Костенко реальність.
Коли читаєш поезію, здається, що поетеса сама присутня на тому суді, на який приводить розлючений сусід підсудну Анну, якій, може, з десять років. Вона також бачить багряне кленове листя, що покладене на столі, як доказ. Може, маленька Анна на суді — це сама Ліна Костенко, якій також довелося свого часу пережити несправедливий суд. її вірші теж незвичайні, як і кольорові миші, яких робила з жовтих листочків дівчинка Анна.
Суддя також живе у своїй буденній реальності. Якщо сусід відчуває моральну шкоду від того, що миші яскраві, то суддя намагається знайти прозаїчну підставу для покарання чогось неповторного, духовного. Він звик виносити вирок. Для нього кожен, хто на лаві підсудних, є винним. Потрібно лише знайти докази цієї вини чи їх підтасувати.