"Федько-мій улюблений герой"
Моїм улюбленим героєм є Федько. Мені він сподобався з перших рядків оповідання. Це надзвичайно швидкий хлопець, у його голові завжди багато якихось ідей, він лідер серед однолітків. Незважаючи на його розбишацький характер, хлопці тяглися до нього, їм було цікаво з Федьком. Вражає сміливість хлопця, коли він не побоявся перейти на інший берег річки по крижинам, які весь час рухалися. Федько завждиговорить правду, навіть коли знає, що батько буде бити ременем. Хлопці не дружили, але коли Толя потрапив у льодяну пастку, Федько не роздумуючи кинувся йому на допомогу йврятував життя. Він ніколи не видавав своїх друзів, не кажучи вже про зраду. Федько був халамидником лише зовні. Душа в нього була прекрасною, чесною та порядною. На жаль, хлопчик загинув. Мені здається, що коли б Федько залишився жити, з нього вийшла б чудова людина.
Народився Павло Тичина 27 (за іншими свідченнями — 23) січня 1891р. в
с. Пісках, Чернігівської області, в сім'ї сільського дяка (він же —
учитель у «школі грамоти»). Вчився спочатку в земській школі, потім у
чернігівській бурсі (фактичною платою за це навчання були співи малого
Павла в монастирському хорі, — у хлопця виявились чудові голос і слух),
згодом — у місцевій духовній семінарії. Пізніше він знайомиться з
славним земляком-чернігівцем — М М Коцюбинським, відвідує літературні
«суботи» в його домі, читає там свої, схвально зустрінуті, вірші,
підтримує сердечні стосунки з старшим письменником аж до його смерті.
Друкуватися П Тичина почав у 1912р., перша збірка віршів — «Сонячні
кларнети» — датована 1918р. (фактично вийшла весною 1919р).
Після семінарії П. Тичина вчився в Київському комерційному інституті,
одночасно працював на різних дрібних посадах — в конторах та редакціях
газет і журналів, в українському театрі М. Садовського (помічником
хормейстера). Жовтневу революцію він зустрів уже зрілою людиною і
відомим поетом молодшого покоління. Знамениті вірші весни і літа 1919р.
— «На майдані», «Як упав же він з коня...» та ін., — а потім і вся
збірка «Плуг», принесли йому славу натхненного співця «краси нового
дня». Він працює в журналі «Мистецтво», в державному видавництві
«Всевидат», завідує літературною частиною в Київському театрі
ім. Т. Г. Шевченка, політкомісаром якого був О. Довженко.
В 1923р. П. Г. Тичина переїздить до Харкова, тодішньої столиці УРСР. Тут
він працює в журналі «Червоний шлях», багато пише, вивчає вірменську,
починає оволодівати грузинською і тюркськими мовами, стає діячем
заснованої в українській столиці Асоціації сходознавства. Формально
позапартійного тоді письменника, його обирають членом Харківської
міськради, трохи пізніше — кандидатом у члени ВУЦВИКу. 1927р. він
посилає М. Горькому на Капрі книжку своїх віршів і одержує від нього
ласкавого листа, в якому автор «Матері» писав, що знає українського
поета дуже давно, ще з розповідей М. Коцюбинського.
Активна громадська і державна діяльність П. Тичини, набуває широкого
розмаху в передвоєнні, а особливо — повоєнні роки. З 1938р. і до кінця
життя він — депутат Верховної Ради УРСР, протягом двох скликань був її
Головою, обирався депутатом Верховної Ради СРСР кількох скликань.
Академік АН УРСР (з 1929р.), він у передвоєнні та в перші воєнні роки
працює директором Інституту літератури АН УРСР, а з 1943 по 1948р. —
міністром освіти Радянської України.
В часи Великої Вітчизняної війни П. Тичина був прийнятий до членів КПРС.
Згодом він неодноразово обирався членом ЦК КП України. Поет удостоєний
звання Героя Соціалістичної Праці, лауреата Державної премії СРСР та
Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967р. в Києві.
Перші відомі нам вірші Тичини (з тих, що збереглися) датовані 1906 —
1908 pp., і серед них, ще геть «невстояних» і в формі, і в змісті, є
така маленька перлина, як «Блакить мою душу овіяла».
Він ледачий, товстий, дурний, і пофігістичний,( бо йому все одно що відбувається навколо), розбещений хлопчик. Саме таким я бачу портрет Павлуя з оповідання ,,Скарб,, саме тому я вважаю, що це абсолютно не нормально вихована дитина.
Климко ставився до героїв чудово він їм допомагав хотів зробити як найкраще він допомагав вчительці.
Завдяки тому, що Герасим ображається на Пузиря та радіє фальшивим грошам які скоро отримає і на радощах вирішує одружити сина Романа та наймичку Мотрю
