Павло Тичина — видатний український поет, відомий перш за все як ніжний лірик. Його пейзажні за риси, інтимна поезія, філософське сприйняття світу не можуть не захоплювати, не зачаровувати.
<span>Так, читаючи збірку "Сонячні кларнети", де сконцентровані, здається, усі почуття й переживання автора, ми ніби й самі переносимося в його поетичний світ, наповнений барвами та музикою. Чому, знайомлячись із поетичним доробком Павла Тичини, ми ніби на дотик відчуваємо картини, змальовані у віршах поета? Чому ніби чуємо ніжні прекрасні мелодії, що лунають у рядках поезій? Тому, що настільки натхненне зображення почуттів через символи важко знайти ще в когось із поетів. </span>
<span>Інтимна лірика П. Тичини вражає нас силою відчуттів, вдало підібраними образами-порівняннями, які, немов картина художника, показують нам внутрішній світ ліричного героя. Для його творів характерним є зображення внутрішніх почувань через зорові образи природи. </span>
<span>У вірші "Десь надходила весна" етапи закоханості та стосунків із дівчиною змінюють один одного так само, як і пори року: весна — візит кохання, літо — переломний момент. </span>
<span>Почали тумани йти. — </span>
<span>Я сказав: не любиш ти! </span>
<span>Стала. Глянула. Промовила. </span>
<span>От і осінь вже прийшла. </span>
<span>Зрозуміло, що зима в поезії — пора розчарування й туги: </span>
<span>Зажуривсь під снігом гай. — </span>
<span>Я сказав їй: що ж... прощай! </span>
<span>Простенькі, на перший погляд, невибагливі пейзажні зариси приховують у собі велике смислове навантаження. Символізуючи перебіг почуттів від спалаху до згасання, вони звучать сильно й виразно. </span>
<span>Якщо уважно вивчити доробок Павла Тичини, то можна помітити, що саме символізує те чи інше природне явище. Так, змалювання хмар у поезіях майстра слова означає, що йдеться про сумний, тужливий настрій. Це можна побачити у вірші "Я стою на кручі": </span>
<span>Випливають хмари — </span>
<span>Сум росте, мов колос: </span>
<span>Хмари хмарять хвилі — </span>
<span>Сумно, сам я, світлий сон... </span>
<span>Тенденцію до надання образу хмар символічного значення страждання спостерігаємо й у творі "З кохання плакав я...": </span>
<span>З кохання плакав я, ридав. </span>
<span>(Над бором хмари муром!) </span>
<span>Той плач між нею, мною став — </span>
<span>(Мармуровим муром...) </span>
<span>Так само можна відмітити й інші постійні символи поезії Павла Тичини: весна — кохання, сонце — радість, любов до життя, вітер — доленосні зміни тощо. Кожен із цих образів змушує читача шукати підтекст у віршах і знаходити його у свіжих авторських співставленнях і порівняннях, дозволяє глибше зрозуміти думки та переживання ліричного героя. </span>
<span>Недарма твори митців-символістів є одними з найцікавіших в історії світової літератури. Треба мати неабиякий талант і фантазію, щоб зуміти описати всі внутрішні поривання людини через систему символів, нових та оригінальних. </span>
Цікавим є персонаж Іван Котигорошко, з яким втікачі познайомились у табори біля переправи. Йому притаманні риси воїна: безстрашний, сміливий, той, ще не боїться смерті.
Він не кинув Остапа напризволяще, коли його схопили козаки, що відловлювали селян-втікачів. Справжня мужність, схильність до взаємовиручки – ось ті благородні риси, якими наділено Івана і через яких його було позбавлено життя. Він загинув як справжній воїн – у бою. Трагічний фінал цієї повісті підсилює й без того глибокий драматизм усіх випробувань, що пережили герої. Смерть Соломії, яка потонула в Дунаї, до останніх хвилин своїх не втрачаючи надії, не зраджуючи собі, з великим коханням у серці та нестримною жагою до волі в душі, була трагічною згадкою на все життя Остапу, який хоч і вижив, але не здобув ані щастя, ані волі.
З давніх давен в Україні піснею життя розпочиналось нею і закінчувалось.Пісня поруч з нами ціле життя. Мамина колискова це те саме перше що ми памятаємо. Дні народження без пісень не проходять( у мене точно) також без пісні неможливе весілля, коляди , щедрівки і на похороні теж без пісні не буває.
Ага, только для этого она потребует жертв.
