-Привіт
-Привіт,Романе
-Чула,що сталося з Олею?
-Ні
-Ії пограбували
-Як?Коли це сталося?
-Позавчора
-Розповідай
-Вона спілкувалпюпся у соц.мережі з хлопцем. Розповіла йому все про себе
-Дай вгадаю далі:через необачність їх пограбували?
-Так.Добре,що постраждалих немає.
-То їй ще пощастило.
-У мене теж був такий знайомий
-Вас теж пограбували?
- Та ні. Коли він став запитувати особисті дані,я злякалася
-І у нього нічого не вийшло?
-Ні,на щастя
-Бачиш до чого призводить необачність?
-Та бачу.А вона сильно злякалася?
-А ти як думаєш?
-Напевне,що так
-Отож бо й воно
-Слухай,а давай провідаємо іі?
-А коли?
-Зараз.
-Тоді заходь до мене,підемо разом. Давай?
-Тоді до зустрічі?
-До зустрічі.
Микола Гурович Куліш прожив лише 44 роки, але назавжди залишився у пам'яті українського народу як талановитий письменник, драматург і режисер, активний громадський діяч, газетяр і педагог-новатор. Важко навіть уявити, що б він ще міг встигнути зробити у своєму житті, якби не став жертвою сталінського терору.
Життя Миколи Куліша було складним з самого дитинства. Він рано втратив батьків, але був дуже здібним і старанно вчився. За часів Першої Світової, коли Микола Куліш зібрався навчатився у Новоросійського університеті, він був мобілізований до царської армії, і в 1915 році був тяжко поранений під Смоленськом. У 1934 році його, вже знаного діяча культури, звинуватили у буржуазному націоналізмі, засудили до 10 років ув'язнення та через три роки розстріляли на Соловках.
Але, незважаючи на всі труднощі, що випали на його долю, і те, що його життя припало на дуже скадні часи, Микола Куліш встиг дуже багато - завдяки своїй обдарованості, цілеспрямованості, наполегливості та працьовитості. Зі свого не дуже довгого життя він присвятив літературній діяльності майже 30 років, бо писав з ранньої юності.
Український народ ніколи не забуде Миколу Куліша. Його ім'ям названі вулиці у Каховці та Дніпрі, а також один з перших річкових теплоходів на підводних крилах. Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр носить ім'я Миколи Куліша. Його п'єси досі йдуть у театрах, а люди читають його твори, віддаючи належне таланту цієї видатної людини.
* «В лiсi, наспівуючи собі, на сонячнім кружальці аж вививалася в танку маленька дівоча постать, їй…ніяк не хотілося відходити від сонячного кола, яке пiдсвiчувало веселi босі ноженята, i Люба кружляла й кружляла на ньому, поки не впала на землю»
* «Чорнява худенька дiвчинка рокiв восьми, очi в неї карi, з краплинами роси, рум'янцi темнi, а губи вiдстовбурчились рожевим потрiсканим вузликом i чогось радiють собi».
Кіноповість «Україна в огні» Олександра Довженка в усій літературі про Другу світову війну обґрунтовано можна вважати одним із найкращих. Які ж проблеми ставив Довженко у своїй кіноповісті? Що він хотів донести до читача. «Україна в огні» проблематика:
проблема національної самосвідомості людини й народу;
показ трагедійності тогочасних подій; життя простої людини на війні і в тилу;
проблема цінності загальнолюдських ідеалів; жінка на війні (Олеся Запорожець, Христя Хуторна, Мотря Левчиха).
Проблема національної самосвідомості людини і народу. Вона хвилювала письменника давно і особливо виразно постала в його творчості воєнного періоду. Ця проблема органічно вплелася в гуманістичну концепцію твору. На історичне безпам’ятство народу, на відсутність у нього поняття про «вічні істини» покладає немалі надії зухвалий завойовник, фашист фон Краузе. Та й сам письменник у тексті від автора називає однією з причин трагічного початку війни те, що радянським воїнам «…ніхто не став… у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів, бо не вчили їх історії. Не помогли й близькі, рідні герої революції, бо не шанували їх пам’ять». (Прозорий натяк на довоєнні репресії.) Довженко протягом усього твору виявляє увагу до проблеми національної свідомості, використовуючи в основному прийоми вкрай загостреної полемічності. Полемізують Христина Хуторна і партизанський прокурор Лимарчук, фон Краузе і автор, Лаврін Запорожець і Заброда, причому всі опоненти знаходяться на полярних ідейних і моральних позиціях.
Показ трагедійності тогочасних подій «Україна в огні» — кіноповість-трагедія. І вже своїм трагедійним звучанням твір суперечив офіційній думці щодо реалій війни, а тому й викликав різко негативну оцінку Сталіна та його оточення.
Проблема цінності загальнолюдських ідеалів Життя простої людини на війні і в тилу, проблема цінності загальнолюдських ідеалів, які Довженко обстоює через зображення конкретних характерів. Приступаючи до написання повісті, О. Довженко поставив за мету створити «сценарій про людей простих, звичайних, отих самих, що звуться у нас «широкими масами», що понесли найтяжчі втрати на війні, не маючи ні чинів, ні орденів». Він говорив, що «можна вимагати абсолютної твердості від дуже багатьох, але, очевидно, не можна вимагати абсолютної твердості від усіх поголовно». І справді, хоч партизанський рух під час війни набуває надзвичайного розмаху, усе ж більшість населення окупованих територій не брала участі в активному опорі ворогам, що, зрештою, є цілком природним явищем. Досить важко було в умовах окупації залишитися просто людиною.
Жінки на війні Як же реалізував письменник свої гуманістичні ідеї? Передусім, через показ трагічної долі дівчини-полонянки, жінки в окупації. Героїні кіноповісті Олеся Запорожець і Христя Хуторна не стали на шлях активної боротьби, але в тій страшній круговерті насильства й аморальності, яка випала на їхню долю, зберігають ще не втрачені остаточно природні людські почуття. Жорстока сила обставин виявилася сильнішою за їхні бажання й можливості, понівечила душі, то чи варто судити їх ще й не завжди праведним і об’єктивним судом? Устами Лавріна Запорожця Довженко закликав якщо й судити людей, то «по закону народного лиха». Звернемо увагу на такий промовистий факт: Довженко побудував сюжет «України в огні» майже цілком на «окупаційному» матеріалі, але практично не показав боротьби народних месників, за винятком кількох епізодів. І це в той час, коли в літературі з’являлися численні твори про війну, у яких життя народу в тилу ворога показане як суцільна активна боротьба з фашистами. Вірний правді життя і власним гуманістичним ідеалам, письменник чи не єдиний в усій тогочасній радянській літературі порушив проблему простої людини на війні і в тилу саме з цих позицій. На тлі смертельного двобою з фашизмом Довженко знайшов у собі мужність принципово обстоювати ідею гуманізації радянського суспільства в його становленні до особистості, заперечити антигуманні ідейно-моральні настанови сталінізму.