Коли хочеш бути щасливим, то буть, а не витрачай час на заздрість. Всі заздрили Павлусеві, але ж ніхто не схотів жити як він. Бо в чому ж було його щастя? Не мати друзів, все життя залежати від інших чи долі. Хто хоче такого щастя? Мабуть черги не буде. Все щастя, що люди пожаліють чи зроблять дурість випадково.
План.<span>І. Панас Мирний - відомий український письменник.
ІІ. Соціально-психологічний роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні".</span><span>1. Жанр твору.
2. Сюжет твору.
3. Мова роману.
4. Роль пейзажу у романі.</span><span>ІІІ. Мої думки щодо прочитаного роману.</span>
1.Якого екзотичного звіра довелося побачити хлопцеві?
2.<span> </span>Що було некрасивим у батька Сашка?
3.Після якого гріха пішов Сашко "шанувати великих людей"?
4.Чию розмову якось підслухав головний герой повісті?
5.На яке релігійне свято сталася повінь?
6.Скільки років дід прожив під сонцем?
1.Хитрий та гордий лис.
2.Хвалькувата поведінка лиса.
3.Тортури для Микити.
4.Гарні речі на базарі.
5.Схованка лиса.
6.Витривалий Микита.
7.Він прийшов змучений і голодний. 8.Переляк лиса.
9.Переполох звірів.
10.Хитра витівка лиса.
11.Концерт лісових тварин.
12.Заслуга лиса
Точно не знаю но вот!
Народився 2 (14 листопада) в Обухові (нині місто Київської області) в сім'ї шевця.
Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним месником — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!» [1]
Андрій Малишко закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.
Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».
Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».
Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944–1947). Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом ВКП (б) (від 1943 року).
У 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».
Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
