Художні засоби у вірші М.Вороного "Іванові Франкові"
:
Звертання: мій учителю і друже; о, друже мій; мій славний друже.
Еітети: скажений шал, невгамовне сумління, велетень могучий, меч блискучий, страшні удари, таємні чари, святоблива ліра, нікчемний крам.
Протиставлення: велетень-гнобитель/геній-визволитель.
Порівняння: влучна, як з неба блискавиця; стоять, немовби теж до бою; зав'януть, як без сонця квіти.
Риторичні оклики: О, ні!
Риторичні запитання: Чи все ж те розумом збагнути,
/ Що дасться серцеві відчути?
І чи можливо без утрати
/ Свобідний творчий дух скувати?
Єдинопочаток(анафора): В ній в с і краси кольори сяють,
/В ній всі чуття і змисли грають!; Всі наші радощі і жалі,
Всі ті боління і надії.
1.<em> Г - чотирнадцять складів</em>
2. <em>В - сопілка сумно грала й вона тепер ходить засмучена</em>
Климко вдачно дійшов до свого помешкання, де б його зустріла Наталя Миколаївна із Зульфатом. Невимовна радість, щастя — все, що відчували би тоді в той момент вчителька Климка з його другом. Адже, вони були б дуже раді знову бачити Климка поруч, такого ж синьоокого, гарного та завжди усміхненого, хоч і із розпатланим волоссям. Я б закінчив/закінчила цей твір описом того, що і Зульфатом, і Наталя Миколаївна, і Климко зрозуміли би, що, головне — те, що вони разом.
Можно було б зробити часовий перебіг, тобто, перенестися на кілька років вперед, де війна б закінчилася, а ця трійка з маленькою Олею була разом.
