Тарас Григорович Шевченко
"Ой три шляхи широкії..."
Рік видання: 1847
Жанр: громадянська лірика, зв’язок поезії з усною народною творчістю.
Ідея: засудження влади, яка руйнує щастя українців, чинить перешкоди повноцінному їх життю.
Тема: відтворення трагічного становища життя на Україні, пов’язаного з тогочасним суспільним ладом.
Експозиція: брати розійшлися з України на чужину. Зав’язка: рідні брати насаджують дерева, кущ калини як обереги на випадок лиха, нещастя. Кульмінація: страждання матері, сестри, діточок, коханої, внаслідок цього висихають насаджені ними явори, ясени, тополя, калина.
Це не все. Що знала то й написала))
На мою думку Кінь це гарна тварина а людина може бути злою не доброю взагалі черства людина це людина яка не має не почуттів Нічого На мою думку тому коли прийшла книгу про коня з людиною і вони там мне конь подобається больше що він був гарний завжди робив що йому запрягали його наприклад а людина вона була ледача і так далі
У творі "Климко" автор найчастіше застосовує архаїзми ,історизми та діалектні слова для кращого передання життя людей в той час.
<span>Є у любій нашій школі різні типи класів.
І чимало в нашій школі класів-лоботрясів.
У цих класах добрі діти, гарні та веселі,
І відразу після школи мчаться до оселі.
Не цікавить їх навчання та не тягне в школу,
Їм пошвидше би до друзів і собі додому.
У цих класах усі діти ну зовсім не вчаться.
І заходити до них вчителі бояться.
Діти скачуть та грохочуть, голасно сміються,
Їх ніяк не зупинити - жарти так і ллються.
І навіщо вони ходять в нашу гарну школу?
Краще взялися б за розум та і йшли додому.
Там вони би посиділи та поміркували,
Як себе потрібно вести, щоб їх поважали.Но это сочиняла не я, просто в интернете ее нашла, может тебе и подойдет!</span>
• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі…». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка. …Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом».• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».<span>• Мар’яна Михайлику: «І вчися… та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
</span>
