Ответ:
Рідний край — це рідна земля, місце, де ти народився та пройшли твої дитячі роки. Це та вулиця, той будинок, з якого щоранку біжиш до школи й куди повертаєшся. Там вільно дихається, там легко й радісно жити. І не важливо, чи буде це хатина в тайзі, шістнадцятиповерховий велетень на березі великої ріки або юрта в далекій тундрі.
Рідний край часто асоціюється з дорогим і милим серцю містечком. Спогади про його вулички й дворики занурюють у безтурботне дитинство. Цце час мрій і фантазій, що пов’язаний з відчуттям абсолютного щастя.
Тема: шанобливе ставлення до буфетного гнома який у всі століття живе в реальній дитячій уяві.
Ідея: возвеличення почуття пошани, любові до гнома як сімейної реліквії.
Основна думка: дитинство — це чарівний, дивовижний час кожної людини, коли вона сприймає все казкове, цікаве, навіть гнома, що «нашіптує … казки».
" Майбутнє лісу в твоїх руках"<span>Всім нам не раз доводилося побувати в лісі, відчути весь цей аромат столітніх сосен, дубів.Почути стук дятла, пташиний спів та відчути запах грибів. Вся ця краса так і заманює до себе, вдихає втебе нове життя з чистим повітрям, чистими думками. Хіба не добре мати таке місце відпочинку? Аякже, звичайно погодяться мільйони, та більшість з них сама руйнує цей відпочинок. З кожним днем вирубується нескінченна кількість дерев, що потім може призвести до катастрофічних наслідків. Дерева забезпечують нам на тільки чисте та свіже повітря, але і допомагають під час повені. А ми все це забуваємо, і знову робимо все по своєму. Хіба таке життя нам довподоби? Хіба можна добре жити вдихаючи забруднене повітря, та весь час при великих опадах потрапляти під великий вплив повіні. Хіба на таке люди розраховували, коли вирубували всі ті численні дерева?Не думаю, головною метою для них було отримати гроші за хороший матеріал-деревину. Гроші, гроші весь світ тільки тримається і самознищується на цих паперових купюрах. Невже так важко, під час відпочинку в лісі зберігати чистоту. Чи добре дивитися за вогнем і не призвести до пожару.Часто ми звинувачуємо природу у катаклізмах,та самі не помічаємо як знищуємо себе своїми же руками. Нам варто дбайливо ставитися до лісу, тому що це не тільки місце для відпочинку а й наше майбутнє. Бережи природу адже майбутнє лісу в твоїх руках.
</span>
Так, він був хорошим майстром, справляв вози .Хоча й пив, що є великим мінусом.Був розумний та толковий
Пригляньмося до Омелька Кайдаша. Вже немолодий, він більшу частину свого життя відробив на панщині, яка «...наклала на нього свій напечаток». Працював він і після панщини, вже на себе, на свою сім'ю. «Він був добрий стельмах... і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря». Читаючи це, співчуваєш старому, бо далі автор розкриває причину цього пияцтва. Він каже, що Кайдаш став заглядати в корчму, «запиваючи давнє панщинне горе». На прикладі старого Кайдаша автор показує, як кріпацтво зламало людину. І хоч воно не вбило в ній трударя, але перетворило на п'яницю.
<span>Знайомлячись із Марусею Кайдашихою, помічаєш, що це насамперед сварлива жінка, гризлива свекруха, «наче люта змія». Кріпаччина теж висушила її душу, знищила в ній добре, ніжне, ласкаве. Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довго працювала в панів і наслідувала у них лиху та зарозумілість, навчилася зневажливо ставитися до нижчих за себе, підпорядковувати їх своєму впливу. Але разом з тим вона хороша господиня, вміє добре куховарити. Коли обродилася її невістка Мотря, вона «припала коло свого онука, неначе коло своєї дитини... Кайдашиха тішилася онуком, колихала його, гойдала...» Але через сварки і гризню невістка «не давала їй дитини й одганяла її од колиски. Тільки вночі, тоді як Мотря спала міцним сном, Кайдашиха вставала до дитини, забавляла, як вона плакала, та годувала її молоком». Так письменник-реаліст показав, що не все в образі Кайдашихи було негативним. Це вплив панщини та дрібної власності зробили її такою. </span>
<span>Описав письменник і тогочасну молодь — дітей колишніх кріпаків: Карпа і Лавріна. Сини Кайдаша успадкували від батька працьовитість, турботу за свою сім'ю, а також інтереси дрібного власника. Зовні брати схожі один на одного. Але кожен із них — чітко окреслена індивідуальність. </span>
<span>Старший син, Карпо, був суворий і непривітний. Був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові: «В його була тільки пара волів, і як треба було спрягатися під плуг, він ніколи не просив волів у батька, а напитував супряжичів між чужими людьми». На противагу Карпові, Лаврін був лагідної вдачі, чутливий до краси й ніжності, схильний до жартів і дотепів. Він з іронією ставився до колотнечі в сім'ї, кепкував з Мотрі. Кайдашиха, вихваляючи сина, каже про нього: «Мого Лавріна, проше вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають». </span>
<span>Коли брати одружуються, то гордий та впертий Карпо бере багату дівчину Мотрю, а веселий Лаврін — убогу Мелашку. Мотря розумна, вродлива і чепурна жінка. А за характером вона «...трохи бриклива, і в неї й серце з перцем». Вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках». Ставши невісткою, вона довгий час змовчувала свекрусі на її докори. І лише тоді, як відчула себе наймичкою, а не господинею, її терпець увірвався: «Я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сім'ю сама». Захищаючи себе, Мотря поступово втрачає почуття міри, і згодом стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим.</span>
