ЕМОЦІЇ — особливий клас психічних станів, які відображають ставлення людини до навколишнього світу, до інших людей, до самої себе та до результатів своєї діяльності.Види емоційПримітивні (нижчі) — переживання, пов’язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.Вищі — переживання, які виникають на ґрунті задоволення духовних потреб.Позитивні — емоції, що пов’язані із задоволенням потреб.Негативні — емоції, які викликають почуття незадоволення і вимагають зміни ситуації.Стенічні — емоції, які підвищують життєдіяльність людини, посилюють активність.Астенічні — емоції, які пригнічують життєдіяльність організму, знижують енергію суб’єкта.Властивості емоційПолярність — вказує на можливість зміни будь-якої емоції, на її протилежність (задоволення — незадоволення; радість — горе; любов — ненависть).Інтегральність — домінування відносно інших станів та реакцій, охопленість всього організму. Зв’язок із життєдіяльністю організму: з органами кровообігу, дихання, травлення, залоз внутрішньої та зовнішньої секреції.Амбівалентність — одночасне переживання протилежних емоцій (сльози радості, муки творчості).Інтенсивність — властивість, яка свідчить про ступінь вираженості емоційного явища.Тривалість емоційних явищ характеризується часом їх існування. Активність — здатність емоцій стенічним (підсилюючим) або астенічним (пригнічуючим) чином впливати на діяльність.Глибина емоційних явищ залежить від того, якими подіями — пересічними чи життєво важливими — вона викликана, а також від того, в якому зв’язку між собою перебувають ці явища.Емоції і почуття, так само як і психічні процеси, забезпечують відображення та пізнання навколишнього світу. Але, на відміну від сприймання, пам’яті, мислення, емоції і почуття відбивають реальну дійсність у формі переживань. Пізнаючи світ, людина по-різному сприймає предмети і явища. Одні події викликають захоплення, інші — печаль, гнів тощо. Захоплення, гнів, радість — все це прояви суб’єктивного ставлення людини до навколишніх предметів і явищ, емоційні переживання її. Отже, емоції — це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. В емоційних переживаннях відбивається життєва значущість інформації. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують їх задоволення, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні — негативні.Стенічні емоції підвищують життєдіяльність організму; астенічні пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб’єкта.Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості (нижчі) — переживання, пов’язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.Характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об’єкта, що викликав їх, розуміння їх життєвого значення.Емоції можуть істотно впливати на процес діяльності. Переживання життєвого смислу явищ і властивостей світу, або емоцій, — необхідна передумова людської активності. Емоційні процеси забезпечують передусім енергетичну основу діяльності, є мотивами її. Емоції визначають якісну і кількісну характеристику поведінки. Вони також забезпечують селективність сприймання — вибір об’єктів середовища, які впливають на людину і мають для неї значення (рнс.8.1).Почуття — одна з основних форм переживання людиною свого ставлення до явищ дійсності. Вони більш стійкі і постійні порівняно з емоціями, що виникають у відповідь на конкретну ситуацію, тобто ситуативними. Структура почуття складається не лише з емоцій, а й з більш узагальненого ставлення людини, пов’язаного з розумінням, знанням. Тісний зв’язок почуттів з емоціями виявляється передусім у тому, що кожне почуття переживається і розкривається через конкретні емоції.Тварини не мають почуттів. Емоції, спільні для людей і тварин (страх, гнів, цікавість, сум тощо), мають якісну відмінність. У тварин виникнення емоцій пов’язане із задоволенням або незадоволенням конкретних біологічних потреб, з реалізацією інстинктивної сфери (інстинктів самозбереження, харчового, орієнтувального, продовження роду), тому вони обмежені і дуже бідні, тобто від людських емоцій вони відрізняються кількісно і якісно.
Идейно-художественный анализ произведения
План: <span>
1. Время написания произведения (дать характеристику этого времени:
какие события происходили в стране / мире, взгляд на них общественных
деятелей, писателей, других людей искусства). История создания данного
произведения (если известна).
2. Жанр произведения.
3. Сюжетно-композиционные особенности (про что это произведение,
кратко изложить основные события в нем, отметить завязку, кульминацию,
развязку. Проанализировать эпилог и эпиграф, если есть).
4. Тема / темы произведения (какие темы затрагивает автор в данном произведении, найти подтверждение в тексте).
5. Проблемы, поднятые в данном произведении (какие проблемы
затрагивает автор? почему они волнуют его? почему важно разрешение этих
проблем? как эти проблемы решаются в данном произведении? ).
6. Характеристика героев произведения (их имена, профессия,
работа, взгляды на жизнь, взаимоотношения с другими людьми, мир их
чувств и переживаний. Как герои помогают решать проблемы, поставленные в
произведении? )
7. Идея и пафос произведения (что автор хотел сказать читателю в
данном произведении? с какими чувствами, с каким настроем он это
делает?).
8. Язык произведения, его стиль и поэтика (отметить особенности
языка данного произведения: устарешие/заимствованные/жаргонные слова,
для чего их употребляет автор; помогает ли речь героев раскрыть их
характер, передать их особенности; используются ли в авторской речи
средства художественной выразительности (эпитеты, метафоры, сравнения и
т.д.), для чего это делается и др.).</span>
<span>(народився 1939 року) Народився на Львiвщинi. Навчався у Львiвському унiверситетi. Переслiдувався радянською владою “за антирадянську агiтацiю i пропаганду”, покарання вiдбував на Уралi та в Забайкаллi. Повернувся до Львова у 1981 роцi. Перша книжка поезiй “Вогонь Купала” з’явилася друком у 1966роцi, наступнi твори письменника тривалий час були вiдомi iз “самвидаву” i тiльки у 1991 роцi виданi за кордоном удвох томах: “Пробуджена муза” та “Невольнича муза”. У тому ж таки 1991 роцi в Украïнi з’явилася книжка вибраного “Тринадцять аналогiй”, за яку автора удостоєно Нацiональноï премiï Украïни iменi Т. Г. Шевченка. Остання книжка “Слово триваюче” (1997). У доробку письменника є книжки i для дiтей: “Книжечка для Дзвiнки” (1991). Якi почуття викликала в мене поезiя “Писанка” I. Калинця Поезiя Iгоря Калинця надзвичайно яскрава i самобутня. У нiй пульсує i промениться нацiональний дух, вона випоєна живлющими соками рiдноï землi. Душа просто не може залишатися байдужою, коли до неï торкаються вiршi цього поета. У них</span><span>Ї пам’ять нашоï iсторiï та роду, украïнська духовна спадщина. У них живуть воєдино злитi язичництво i християнство. Коли я читала поезiю I. Калинця “Писанка”, то неначе гойдалась у якомусь казковому промiннi. Було таке вiдчуття, що це я сама перед святим Великоднем стежу, як</span><span>Виводить мама дивним писачком По бiлому яйцi восковi взори. Мандрує писанка по мисочках Iз цибулинним золотим узваром. I вже не простi писанки лежать перед моïми очима, а “яснi сонця”, схожi на “дивовижний свiт”. Таким вiн може бути тiльки в дитинствi, коли все здається чарiвним: …буяють буйно квiти у росi, оленi бродять в березневiм соцi. Може, це навiяно символом самоï писанки, бо вона означає пробудження природи, початок нового циклу життя, його “дитинство”. Тож дитинство i писанка, менi здається, дуже близькi мiж собою своєю духовнiстю. Тому так бентежить цей вiрш i примушує прочитати його не один раз. Але мене найбiльше вразив образ матерi, яка дала життя поетовi. З ïï рук у “Писанцi” виходять народженi ïï талантом “згустки сонця”. I раптом я зрозумiла: мати Ї це початок усього на землi. Вона народжує людину, запалює в нiй чистий вогонь духовностi i краси. Тiєï святоï писанковоï краси, яку оспiвав i возвеличив у своïй поезiï Iгор Калинець. Менi назавжди закарбується у пам’ятi казковий символ: “яснi сонця” Ї писанки у натруджених маминих долонях.</span>
Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті "Гуси-лебеді летять" розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі. Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом. Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово "насіння" взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку. Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
Розкажу вам байку ,як курив песик файку на довгім цибушку і спалив собі вушко, а де то вушко? На столі стояло А де той стіл? Вогонь спалив А де той вогонь? Водичка полєла А де та водичка? Когутики випили А де ті когутики? Пішли спати в кутики