У цьому творі художньо відтворено, як каже сам автор, «темні плями народного життя». Повість вийшла друком майже через два десятиріччя після реформи 1861 р. й висвітлювала злободенні для того часу проблеми: злиденне життя хліборобів, руйнування патріархального устрою села, темноту й забитість селян, пияцтво, відсутність культурного дозвілля.. Разом із тим І. Нечуй-Левицький порушив одвічні проблеми:
- Проблема сімейних стосунків
- Проблема людської гідності
У творі українського письменника «Звук павутинки» небагато персонажів, але проти це, автору вдається розкрити загадковий та чарівний, широкий та неосяжний оточуючий нас світ природи, безсмертя, добро, вічність та красу нашої землі. Саме таким цей світ уявляє головний герой повісті – хлопчик за ім’ям Льонька.Льонька – це звичайний сільський хлопець, майбутній третьокласник, який постійно фантазує і щось вигадує. Але сказати, що він все вигадує – це неправильно, бо Льонька не вигадує, він просто бачить оточуючий світ сповненим різноманітними дивами. Хлопчик не вигадує ці дива, бо він в них постійно живе, для нього вони цілком реальні. Як на мене, то Льонька є дуже талановитим хлопчиком, бо має щире серце, кмітливий розум і неабияку уяву.Поряд з Льонькою завжди знаходяться його друзі – Адам та Ніна. І якщо Ніна – це вигадана самим хлопцем дівчина, то Адам – справжня людина. Адам, незважаючи на свій похилий вік, знайшов спільний язик з десятирічним хлопчиком. Адам – це вчений, який приїхав до села, як він сказав, помирати. Вчений був хворий на малокрів’я, і йому залишалося на цьому світі не дуже багато днів. Поява Адама в селі та трагічна історія його життя справила дуже велике враження на хлопця. Ближче познайомившись із вченим, Льонька дивується тому, що існують дорослі люди, які спроможні зрозуміти його фантазії та його вигадки. Одним з таких людей був Адам, який у своєму серці на все життя зберіг частинку дитинства, що допомогла вченому зрозуміти звичайного хлопчика. Вчений бачить, що листочки на воді – то не листочки, а справжня флотилія, а Льонька – це не маленький школяр, а відважний капітан. Я думаю, що коли Льонька теж стане дорослим, він обов’язково зрозуміє, що дитинство на все життя можна зберегти у своєму серці, у своїй душі. Таким він і залишиться на протязі усього свого життя.Адам помирає від важкої хвороби, але до останнього свого дня він приймає участь у забавках хлопця, а вже коли у вченого не вистачає сил підійматися з ліжка, він розважає Льоньку цікавими історіями або слухає оповідання хлопчика. Цей дивовижний вчений не може залишити байдужим ні одного читача, бо в його образі письменник втілив все те найкраще, що притаманне справжній людині, людині, яка розуміє добро та вічність краси нашого рідного краю. Особисто у мене Адам викликає повагу, співчуття та щиру симпатію.А ось Ніна – це вигадана подруга хлопчика, яка припливає до Льоньки на кораблику і постійно бере участь у його забавках. Інколи Ніна здається хлопцеві настільки реальною, що він і сам сумнівається в тому, вигадана ця дівчинка, чи існує насправді. Діти разом гуляють, лазять у глиняну печеру та слухають павукове радіо, притуляючись до павутинки та прислухаючись до звуків природи.Павукове радіо – це дуже важливий у повісті елемент, бо навіть у назву твору винесений звук, який чують діти. На мій погляд, звук павутинки втілює в собі надзвичайну можливість людини помічати найтонше, найдрібніше в оточуючому нас світі, можливість, яка сповнює людську душу тим прекрасним і чарівним, що потрібно кожному з нас.<span>Незвичайний світ Адама, Льоньки та Ніни – неповторний і в т ой же час мінливий. Ці люди мають добре серце, яке не охололо від буденщини і зла, а сяє полум’ям і на все реагує безпосередньо та щиро. І саме такі люди, саме звук павутинки вчить читачів, що існує у світі добро, вічність та краса на землі, і її лише треба навчитися бачити.</span>
1. Поява чорта.
2. Оповідання про коваля Вакули.
3. Розмова гордовитої Оксани й закоханого Вакули.
4. Чуб, батько Оксани, іде в гості до Солохи.
5. Оксана обіцяє Вакулі вийти за нього заміж, якщо він принесе їй черевички, які носить сама цариця.
6. Солоха ховає невдачливих залицяльників (риса, голову, дяка, Чуба) у мішки з-під вугілля.
7. Вакула сідає на чорта й летить на ньому в Петербург.
8. Жителі села довідаються, хто сидів у мішках.
9. Вакула, добравшись до столиці, іде до цариці на прийом разом із запорожцями й одержує черевички государині
10.Оксана засмучується про відсутність Вакули й почуває, що вона закохана.
11. Вакула, вернувшись, сватає Оксану
12. Життя Вакули й Оксани.
Повість авторства Григіра Тютюнника під назвою «Климко» може викликати у багатьох людей жалість до тих, хто страждає під час військових дій, в тому числі і до головного героя цієї повісті – хлопчика по імені Климко. У його житті сталося те, чого він ніяк не заслуговував – йому довелося жити під час війни, стикатися з величезною кількістю проблем, які він ніяк не міг подолати.
Дана повість закінчується так, що жалю до Климка виникає ще більше, ніж за час всього прочитання. Він захворів, але відчував обов’язок перед іншими людьми, а тому вирушив у дорогу в інше місто. За час своєї дороги Климко був викинутий з поїзда, і йому потрібно було пройти 60 км пішки. По дорозі він побачив погоню, почув постріли. Мабуть, щось потрапило і в нього, адже автор закінчує повість тим, що Климко падає на землю, а його пожитки розсипаються. Така авторська кінцівка однозначно натякає на те, що Климко міг загинути від поранення. Проте особисто мені хочеться бути оптимістом і вірити в краще, а саме в порятунок настільки цікавого і симпатичного особисто для мене героя всієї цієї повісті.
Його падіння від поранення далеко не означає смерті. Тому закінчення можна придумати і в оптимістичному ключі. Я думаю, далі Климка підібрали добрі люди, тому що не хотіли залишати маленького хлопчика вмирати поруч із залізницею. На щастя, він не помер по дорозі до лікаря. При цьому йому попався лікар, який не так давно сам втратив дитину, а тому відчував особливу відповідальність за життя і здоров’я хлопчика. Він доклав усіх зусиль для того, щоб Климко вижив, і в результаті хлопчик одужав після серйозного поранення. Лікар, який оперував, як раз зібрався в інше, більш спокійне місто, де військові дії не були настільки активними. Климко погодився відправитися разом з ним, щоб стати його помічником. На новому місці він отримав достатні знання, щоб допомагати лікареві. Він поступово навчався у лікаря, щоб, зрештою, стати йому належної зміною. З Климка вийшов дуже хороший лікар, який пам’ятав про свої проблеми в житті, а тому був налаштований допомагати людям, робити для них все, що можливо, і рятувати як можна більшої життів.
Як мені здається, завжди потрібно намагатися бути оптимістом. Саме з цієї причини я придумав досить оптимістичне закінчення до цієї повісті авторства Григіра Тютюнника. Не думаю, що мій варіант подій виглядає зовсім нереалістичним. Климко заслуговував того, щоб йому все-таки пощастило, і він вижив. Крім того, він був дуже відповідальною людиною, а тому відповідальна професія лікаря напевно йому б підійшла.