Ответ:
Нема України без Шевченка
Україна – могуча і сильна держава з багатовіковою історією. Нас знають і шанують з анашу незламну волю, вміння протистояти невдачам, за наших сильних козаків, і звісно ж за нашого Великого Кобзаря. В усьому світі знають Тараса Шевченка, йому встановленні пам’ятники і в Австралії в Кандберрі, і 5 пам’ятників встановлено в Аргентині, і в Кубі, і в Парагваї, де тільки не знають нашого земляка.Це не дивно, бо Тарас Шевченко це справжній символ українського народу, це його воля і думки, це його історія й обличчя. Кобзар завжди переживав за українську долю, намагався боротися за Україну, не тільки з загарбниками, а й самими українцями, які хотіли забути своє коріння. Тому складно знайти людину, яка б не чула про Шевченка, не тільки серед українців, але й у світі.
Українці — це діти і онуки Шевченка. Скажіть в якій хаті на книжних полицях немає Кобзаря?
Шевченко, він є батьком українського народу. Саме через нього українці себе усвідомлюють як націю, як єдине ціле. Шевченка немає без України, як і України немає без Шевченка. Шевченко – це Промітей, який через віки несе до українців їх історію, значення, та показує шлях до кращого майбутнього. Шевченко – це національний символ, це Україна.Україна подарувала світові одного з найгеніальнішого поета, яких тільки знала історія літератури. Поезія Шевченка – це голос українського народу, його думки і мрії. Це героїчна національна лірика, яка звучить мелодією серця кожного українця. Тарас Шевченко не тільки показав проблеми гніту українського народу, але й підніс тему волі і її значення для кожної людини. Саме тому і немає другого Шевченка, і іншої такої України. Це єдине ціле, одне без іншого не зможе існувати.
Объяснение:
1. Полонені німці — щирі будівники 2. Нагідки Фрідріха 3. Злі діти розорили їх, ще й хрестик із прутків поставили 4. Фотокартка 5. Хвороба фрідріха 6. Прикраси із цегли 7. Самогубство 8. Жовтогаряча квітка, що розцвіла на клумбі. 9. Рукавиця, а в ній — фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. 10. «Ви не знаєте, де наш тато?»
2 план 1.Поленені німці з любов*ю і розпачем зводядь новий квартал. 2.Нещасне життя Фрідриха у якому тяжко залишитися людиною. 3.Знущання дітей над Фрідрихом. 4.Фрідрих копає грядку і садить нагідки. 5.Фото картка з двома дівчатками приносить посмішку. 6.Всетаки Фрідрих залишається людиною і померає. 7.Знахідка у стінах старого будинку
3 план 1) Полонені німці зводять житловий квартал. 2) Грядочка Фрідріха. 3) Жителі простили полонених. 4) Нищення “маленької державки”. 5) Прикраси з кусочків цегли на стінах. 6) Самогубство Фрідріха. 7) Квітка під вікном. 8) Через півстоліття.
Вибирай
Я б порадила завантажити його автобіографічну книгу "Третя рота" і розказати будь-що звідти.
Цікавим буде знайомство з другою дружиною Марією Гаврилівною
У повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинський подає картини життя людей, які віднайшли свій шлях і живуть у гармонії з природою. Письменник точно відтворив характер світовідчуття гуцульського етносу, його філософію, центральним місцем якої була природа.<span>
</span>Це незвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальована через сприймання малого Іванка. Про щезників, нявок, русалок не те щоб говорили повсякчас, але жили цим, вірили, і цією вірою зростала душа малого Палійчука. Довкілля було для нього продовженням казки, яку чув з народження. Він був таким, як багато хлопчаків його віку, але разом з тим особливим - людина з багатою уявою має цікавіше внутрішнє і зовнішнє життя. Наділений тонкою чутливою душею, Іван сам навчився грати на флоярі, ніби це дано було йому від Бога. Так само він навчився вірно і ніжно кохати. М. Коцюбинський зрозумів, що казка не йде від людини разом із дитинством. По-новому оживає вона в повір’ях і обрядах, у побожному ставленні до сил природи, в поетизації праці. Досить пригадати, як незвичайно поводяться пастухи в перший день на полонині: ватаг обходить стоїще з вогнем, разом із чоловіками видобуває саме живий вогонь. Справжнім чаклуванням можна назвати процес виготовлення сиру, який «родиться» в зеленій купелі сироватки. Раз по раз натрапляємо у творі на незвичайні описи, художні штрихи чи деталі.
Твір «Тіні забутих предків» не даремно називають справжнім скарбом української літератури, він такий багатогранний, що пізнавати його можна без кінця. Читача вражає багатство тем і широта поглядів на те, що ми називаємо вічними цінностями.<span>
</span>Все навкруги жило і прославляло життя, кожна зміна пори року нагадувала про швидкоплинність життя, і від того життя було ще цінніше. Може, тому в уяві гуцулів уся природа навкруги була живою, населеною живими істотами, що існували за своїми правилами.<span>
</span>
1.Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старiй матросцi, що була колись
голубою, а тепер стала сiра, та ще в дядьковiй Кириловiй дiжурцi. Тiй
дiжурцi, як казав дядько, було "сто лiт", i не рвалася вона лише тому, що
зашкарубла вiд давньо? мазути. Не брали ?? нi дощi, нi снiг, анi сонце.
Пахла дiжурка паровозом. Уночi вона нахолоняла, а вдень аж димувала на
сонцi, пахла ще дужче i пекла плечi та спину.
Климко жив удвох з дядьком Кирилом, вiдколи осиротiв. Жили вони в
залiзничному барацi при самiсiньких колiях. I коли мимо гуркотiв важкий
ешелон, барак теж нiби зривався з мiсця: двигтiли стiни, дрижала пiдлога,
бряжчали шиби у вiкнах, а барак мчав i мчав. Потiм, коли ешелон даленiв,
гуркочучи тихiше й тихiше, барак знову зупинявся i стояв, як i ранiш, i
пiд вiкнами в нього знову цвiрiнчали горобцi.
2.К лимко й не боявся ночей, тому що барак майже нiколи не спав увесь. У
ньому жило багато людей, всi вони працювали на станцi?, ходили на роботу i поверталися з не? хто коли, отож у барацi хтось та не спав. До того ж
стояв барак у такому веселому мiсцi, що його з усiх бокiв осяювали вогнi -
зi станцi?, з вагоноремонтних майстерень та вiд шахти, - i вiн плив щоночi
в тих вогнях, наче корабель у срiблястому морi.
