«Климко» — твір Григіра Тютюнника про дітей війни
Повість «Климко»
переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна принесла
як українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам хвороби,
знущання, голод, смерть. Багато дітей залишилося без батьків, без житла,
тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. Вони
працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку,
деяких із них вивезли до Німеччини.
Саме на цей складний час припадає
дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала
хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до
матері, тому повість «Климко» можна вважати певною мірою
автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих
підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною
небезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення
хроніки життя письменника. Герой повісті «Климко» йде не на Полтавщину, а
по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку
та себе з другом. В основі твору — враження письменника від того
пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.
Климко залишається
сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життя
змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний,
хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на
себе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й до
чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку
Наталію Михайлівну з малою донькою Олею. Зрозумівши, що запасів на зиму
обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було
наміняти харчів. А йти треба аж 200 кілометрів! Можливо, якби це було
потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку,
але Климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленої
вчительки з немовлям.
Думаю, що небагато хто з нас, сучасних
підлітків, здатний на такий вчинок. Взаємну підтримку людей під час
війни ми бачимо й у епізоді, коли Климко разом із безногим шевцем рятує
дівчинку від фашистської каторги, коли тітка Марина хоче залишити у
себе, усиновити чужого хлопця — Климка, якого вона виходила, коли той
тяжко захворів під час своєї небезпечної подорожі. Спільна біда стала
ніби тим каталізатором, який виявив у добрих людях їх найкращі риси,
стала своєрідним тестом на людяність, згуртувала всіх... Автор
оповідання розповідає про те, що навіть у важкі часи люди залишалися
добрими, здатними на підтримку й взаєморозуміння. Можливо, саме ця
взаємодопомога дала змогу нашому народові вижити, перемогти в тій
страшній війні.
На мій погляд, подібні художні твори, а також спогади
учасників війни, дають нам набагато більше, ніж вивчення історії за
підручником. Адже перед нами — розповідь про конкретну людину з її
відчуттями, думками, переживаннями. Тому, читаючи такі твори, ти сам
ніби долучаєшся до тих подій, переживаєш, пропускаючи їх крізь себе.
Мене вразило закінчення оповідання — страшне й несподіване. Климко
загинув від фашистської кулі вже біля самого дому, а «з пробитого мішка
тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль». А здавалося, що саме він
повинен вижити, донести до близьких йому людей рятівну сіль.
<span>На
жаль, у сучасному світі ще багато війн. Але ми не хочемо, щоб війни
забирали дитячі життя! Діти повинні жити в мирі, любові та злагоді. Тому
докладемо всіх зусиль, щоб нашу землю більше не обпалив пекельний
вогонь.
</span>
Історизми — це слова або їх окремі значення, що вийшли з ужитку, оскільки зникли реалії, які вони називали, і в сучасній мові відсутні їх синонімічні замінники. Це назви понять матеріальної культури, соціально-політичної сфери, професій, звичаїв, обрядів тощо: аз (літера А), аероплан (літак), мир (світ), штука (мистецтво), рогатина, сагайдак, жупан, десятина, аршин, алтин. Історизми не мають синонімів у сучасній мові. Тому їх використовують тоді, коли виникає потреба дати характеристику минулим епохам, назвати подію, що відбулася колись, зникле явище чи поняття. Наприклад: «Сагайдачний гартує козацьке військо в боях та походах, але про око залишався вірний підданець Зигмунда. Спирався він на старшину, але не рвав і з сіромою, бо розумів, що голота — велика сила».
Архаїзми (від гр. archaios «стародавній» — це витіснені іншими синонімами назви понять, що існують і в наш час: десниця (права рука), перст (палець), вия (шия), уста (губи), ланіти (щоки), зріти (бачити), письмовець (письменник).
Застарілі слова можуть знову входити до активного словника як назви відроджених у нових умовах реалій: гетьман, гривня, мічман, прапорщик, а також із набуттям нового значення: більшовик — член більшості у Верховній Раді; яничар — той, хто зрікся рідної мови, культури, батьківських звичаїв; баталія — сварка, бійка.
Неологізми (від гр. neos — новий і logos — слово) — це слова, що позначають нові поняття і предмети. Вони поділяються на дві групи: неологізми, які стали термінами, та неологізми-професіоналізми або слова професійного жаргону. Використання нових слів у тексті документа повинно ґрунтуватися на оцінці того, чи є це слово терміном, чи називає поняття, яке має усталене позначення в мові.
Неологізми першої групи доцільно використовувати в діловій чи науковій мовах. Це слова на зразок автосалон, екофорум, комп’ютер, модельєр, марафон, стиліст, прес-секретар, телефакс, супутникова інформація, робот тощо.
Неологізми другої групи, які включають слова ваучеризація, спікеріада і нескінченну низку новотворів із додатком євро (євроремонт, євроманікюр, єврокухня), не варто вживати в офіційній діловій мові. Це стосується слів, які в українській мові мають прямі відповідники усталеного традиційного значення:
домінувати — переважати
ексклюзивний — виключний
екстраординарність — особливість.
Слово вмирає з трьох причин. Перша — коли зникає народ, носії цієї мови, друга — коли зникає предмет, поняття чи явище, яким його називали. Обидві ці причини є об’єктивними, оскільки зумовлені реаліями дійсності. Третя причина — суб’єктивна: існуючі реалії починають зумисне називати інакше й навіть іншою мовою. Наприклад, існує й донині Верховна Рада України, а не Парламент, головує на ньому, звичайно, голова, а не спікер, виборці, а не електорат, обирають міського голову, а не мера міста, в якому зникли крамниці й магазини, а натомість з’явилися шопи, бутики й маркети.
Декілька порад щодо вживання неологізмів, іншомовних слів у діловій мові та в науковому стилі:
а) не слід використовувати іншомовні слова, якщо в українській мові є їх прямі відповідники;
б) треба використовувати іншомовні слова лише в тому значенні, в якому вони зафіксовані в сучасних словниках, а якщо є синоніми — добирати потрібні найточніші відповідники, виходячи з контексту;
в) не можна використовувати в одному тексті іншомовне слово і його український відповідник.
Перевага надається державній мові, що значною мірою полегшить діловодство й допоможе уникнути небажаних двозначностей і помилок.
Ледве дихнуло весняним теплом, набубнявіли на деревах бруньки - ось, ось виткнуться листочки. Все в природі оживає, неначе одягається в коштовні шати. Ясне сонечко покликало в гості ранню весну. Попливли у небесній височині білосніжні хмарки. Зазеленіла молоденька травичка. Свіжий вітерець торкнувся голих дерев.
Все навкруги змінилось. Прилетіли співучі птахи з теплих країв. Прокинулись милі звірята з зимової сплячки. Дерева прокинулись від зимового сну. Три тополі, височать у полі - вибирають собі весняну барву. Дивишся у небо, а там двоє - журавель і журавочка. І так гарно і легко кружляють, немов би танок якийсь водять. Розтанув на водоймах твердий лід. А хороші діти садять дерева і підливають. Білять вапном, щоб шкідники не вилазили на них і не завдавали шкоди.
Коли юннати це зроблять, то буде дуже добрий урожай. Мені дуже подобається ця пора року - барвиста, весела, духмяна і запашна весна! А вам?
