<span>- «…Його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю».
- «Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились…»
- «Не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей:
застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… Ех, піду,
де воля, де інші люди…»
- «Се одиноке світло серед сонного села було немов останнім
«прощавай» рідного закутка, ниткою, що в’язала його з батьківщиною, з
усім близьким. Але за хвилину віконце згасло, і Остап почув, як разом із
зниклим світлом в його серці щось урвалось і село геть одсунулось од
його. Остап непомітно для себе зітхнув…»
- «Дивне почуття охопило Остапові груди: замість радості — сильне
обурення стрепехнуло його істоту. В один момент відчув він усі кривди й
знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в
ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки».
- «Та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень
панською худобою? Хіба його батько, мати, Соломія, навіть дідусь його,
що ходив у Січ, а потім різав панів в Умані,— хіба ж вони не стали такою
худобою? Коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан
розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би
сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати
Остапа за сміливе слово».
- «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю,
яких він слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст
дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал».
- «І враз Остапові зробилось весело і легко, Він почувся на волі.
Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах,
запрохалась на волю…»
- «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…»
- «Остап теж не боявся смерті. Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію».
- Остап про Соломію: «Вона така добра, так кохала його, вона пішла
за ним у далеку дорогу, не пожалкувала кіс своїх задля нього, вона
доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш».
<span>- «Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею</span></span>
В ) бал ( бал - оцінка , бал - свято ) ; батарея ( батарея на телефоні , батарея - обігрівач ) ; перекладати ( перекладати твір , перекладати якусь річ з місця на місце ) ; долі ( долі людей , долі грошей )
Композиція-це побудова літературного твору,розташування у певній позиції всіх його частин,а сюжет-це подія або система пов*язаних між собою подій,у процесі розвитку яких розкривається характери персонажів,і зміст художнього твору.
P.s.<span>Сюжет — це розвиток, дії, а композиція — розташування і співвідношення частин твору.</span>
Ми всі іноді кажемо неправду, брешемо, якщо бути точним. Людина дуже часто починає брехати, щоб сховати свої слабкості від інших та виправдати свої помилкові вчинки. Коли ми робимо щось не так, ми це відчуваємо, як і відчуваємо те, що наслідки нашої помилки будуть неприємними. Не кожен має достатньо мужності собі в цьому зізнатися та взяти на себе відповідальність за вчинок чи помилку. Як правило, людина вибирає найбільш легкий шлях – брехню в надії, що ніхто не побачить некрасивої частини її особистості.
Але проблема у тому, що будь яка брехня з часом стає відомою і завдає більших неприємностей, аніж сама ситуація, що провокувала людину на брехню. Тоді наслідки можуть бути дуже непередбачуваними і людина втратить контроль над своїм життям. Ще одна неприємна риса брехні полягає в тому, що вона затягує людину, як сипучі піски, адже щоб заховати ще глибше одну брехню, треба вигадати дві нові тощо.
Людина, яка бреше, також втрачає внутрішній спокій. Кожну хвилину вона – свідомо чи ні – чекає того моменту, коли всі дізнаються правду. Це завжди впливає на поведінку та здоров’я. Крім того, нові й нові вигадки віднімають купу сил, які можна було б пустити в більш корисне русло, наприклад, в творчість.
Окрема мова про відносини. Ніщо не руйнує їх так швидко та докорінно, як неправда. Відносини будувати дуже складно: потрібне терпіння, любов, довіра. Брехня одним рухом затирає все добре та прекрасне, що було між людьми. Промайнувши лиш тінню мимохідь, вона забирає з собою фундамент відносин – довіру, яку так нелегко повернути знов. Тому наступного разу, коли захочеться звернути на легку доріжку брехні, пам’ятай, що насправді ти втрачаєш набагато більше. Ти втрачаєш частину себе, свій шанс на духовний розвиток, втрачаєш частину своєї душі…
