Напевно, брехня – складне поняття. Брехня вважається пороком. Але вона потрібна людям, інакше давно зникла б з лиця Землі. І чому кажуть: «ложь во благо»? Я спробую відповісти на це сам, як вважаю за потрібне.
Для мене брехня – це однозначно недобре діло. Адже, якщо людина бреше мені, то він хоче ввести мене в оману. Може бути, він хоче потім мене використовувати для своїх цілей. А може, він просто хоче посміятися над «дурником». Або бреше, не подумавши, щоб від нього відчепилися. У будь-якому випадку його брехня спочатку не припускає хороших мотивів щодо мене. Як мінімум, ця людина до мене байдужий.
Є ще «ложь во благо». Це коли людині не говорять правди, щоб його не засмучувати. Наприклад, хворому не говорять, що його хвороба смертельна, а обманюють. Чи не повідомляють, що щось неприємне сталося, а заспокоюють: «все в порядку». Все добре, прекрасна маркіза! Але така брехня все одно залишається брехнею. Людина все одно буде підозрювати недобре, страждати, мучитися. А потім все-таки дізнається всю правду. І хто його знає, чи не краще було сказати йому відразу!
Єдиний варіант «брехні во благо», який я особисто визнаю – це промовчати там, де дійсно говорити не можна. Наприклад, щоб не було паніки. Або, щоб не завдати глибокої сердечної рани. Недарма говорять: «Мовчання – золото». Але не брехати, не писати, не придумувати і не «перекручувати».
Не люблю людей, яким брехати так легко, «як в калюжу дути». А я таких людей знаю, з деякими навіть один час дружив. Але недовго. З ними можна спілкуватися, але не можна дружити, не можна заводити ніякі спільні справи. Інакше потрапиш в халепу.
Іноді не зрозумієш, навіщо вони складають: багата фантазія? Або як-то самостверджуються? Потім просто намагаєшся «фільтрувати» все, що вони говорять. А їм хоч би що! Втративши одних приятелів, вони тут же заводять інших, часто таких же брехунів. А потім ці люди щиро не розуміють, чому потрапляють в неприємності, чому з ними не хочуть спілкуватися.
За моїми спостереженнями, часто брешуть публічні люди – ті, чиї слова важливі, до кого прислухаються. Наприклад, члени уряду. Їх брехня зазвичай містить елементи правди, але вони її «перекручують», маніпулюючи громадською думкою. Зазвичай при цьому вони замовчують важливу інформацію: «відкрито 25 нових шкіл». Але не йдеться про те, що всі ці школи не побудовано, а просто відремонтовані. У глядача ж створюється помилкове враження. Таке «замовчування» - це не «брехня на благо», а просто брехня.
Якщо людині часто брешуть, а сам він такий прийом не використовує, йому варто задуматися. Може, він сам веде себе так, що йому «підносять» всякий непотріб? Те ж саме можна сказати про народ і про уряді.
Я сам іноді брехав, але зараз намагаюся робити це якомога менше. Просто є такі люди, які не хочуть чути правди. Їм, як кажуть, хоч кіл на голові теши, вони стоять на своєму помилковому думці. Є й інші - вони відразу загрожують покаранням за правду. А ось брехня в них проходить «на ура».
Знаєте, чому я ще не хочу брехати? Тому що, вимовляючи те, чого не думаю, чого немає, я вже не буду собою. Я не зможу виразити себе таким, який я є. А будувати з себе когось іншого мені нецікаво<span>.</span>
Ми всі іноді кажемо неправду, брешемо, якщо бути точним. Людина дуже часто починає брехати, щоб сховати свої слабкості від інших та виправдати свої помилкові вчинки. Коли ми робимо щось не так, ми це відчуваємо, як і відчуваємо те, що наслідки нашої помилки будуть неприємними. Не кожен має достатньо мужності собі в цьому зізнатися та взяти на себе відповідальність за вчинок чи помилку. Як правило, людина вибирає найбільш легкий шлях – брехню в надії, що ніхто не побачить некрасивої частини її особистості.
Але проблема у тому, що будь яка брехня з часом стає відомою і завдає більших неприємностей, аніж сама ситуація, що провокувала людину на брехню. Тоді наслідки можуть бути дуже непередбачуваними і людина втратить контроль над своїм життям. Ще одна неприємна риса брехні полягає в тому, що вона затягує людину, як сипучі піски, адже щоб заховати ще глибше одну брехню, треба вигадати дві нові тощо.
Людина, яка бреше, також втрачає внутрішній спокій. Кожну хвилину вона – свідомо чи ні – чекає того моменту, коли всі дізнаються правду. Це завжди впливає на поведінку та здоров’я. Крім того, нові й нові вигадки віднімають купу сил, які можна було б пустити в більш корисне русло, наприклад, в творчість.
Окрема мова про відносини. Ніщо не руйнує їх так швидко та докорінно, як неправда. Відносини будувати дуже складно: потрібне терпіння, любов, довіра. Брехня одним рухом затирає все добре та прекрасне, що було між людьми. Промайнувши лиш тінню мимохідь, вона забирає з собою фундамент відносин – довіру, яку так нелегко повернути знов. Тому наступного разу, коли захочеться звернути на легку доріжку брехні, пам’ятай, що насправді ти втрачаєш набагато більше. Ти втрачаєш частину себе, свій шанс на духовний розвиток, втрачаєш частину своєї душі…
Я дуже люблю весну. Вона приносить із собою тепло. Поступово природа повертається до життя після зимової сплячки. Чорна земля вкривається зеленою травою, з’являються квіти, на деревах розпускається листя.
У нашому селі весна дуже гарна, особливо, коли заквітають сади, бо сади в нас густі, з численними плодовими деревами. Весна – це час пробудження природи та початку польових робіт. Люди починають засаджувати городи, худобу виводять пастися на луги. На поля виїжджають комбайни та сіялки, цілий день чутно їхнє гудіння.
Сходить лід з річки, що тече край села, і люди починають рибачити. У лісі, що знаходиться поруч із селом, у травні повно грибів, всі приносять додому повні відра. З неприємностей, що приносить із собою рання весна, це розмиті земляні дороги. Неможливо пройти вулицею та зберегти взуття чистим. Та зрештою все підсихає.
З весняним теплом до села повертаються птахи. Звідкись вилазить мошкара, гудуть бджоли на пасіках. У цей час всі жителі села дуже бояться, щоб не трапилася гроза та не повибивала пилок з квітів, бо тоді сади не дають врожаю. А коли дерева оцвітають, дощу радіють, бо він живить землю та допомагає рости усьому, що посаджали.
Навесні ми все більше часу проводимо на відкритому повітрі – працюючи чи гуляючи. День стає довгим, погода приємною, заняття різноманітними. Особливо сильно хочеться бути на природі – у лісі чи на річці, бо саме там прихід весни відчувається найбільш яскраво.
Григорій Сковорода – одна з найпомітніших постатей української літератури. Він жив в період зародження капіталістичних відносин між Росією та Україною, під час кріпосницького гніту. Його обурювали тогочасні несправедливі порядки, прагнув змінити становище, коли дармоїди живуть за рахунок праці мільйонів знедолених.
Незважаючи на те, що його твори було заборонено друкувати, вони поширювалися за допомогою листування. В них він розкриває питання про необхідність пізнати самого себе, про людське щастя, викриває і засуджує негативні риси людей, оспівує свободу. У своїх байках він підносить хороші якості людини : працьовитість, чесність, доброту, скромність та осуджує прагнення до багатства, високих посад, зарозумілість. Основними поняттями філософії і творчості Г.Сковороди є поняття «щасливої людини» та «сродної праці» - кожен повинен робити те, для чого народжений. Багато висловів Сковороди й на сьогоднішній час не втратили актуальності.
Так, у байці «Бджола і Шершень» автор викриває людей, які живуть за рахунок крадіжки чужого, лише для задоволення своїх потреб, примх. У цій байці показано, що у праці людина пізнає радість, а у безділлі – деградує.
У байці «Дві курки» розповідається про розмову між Дикою та Домашньою Куркою. Основна думка цієї байки : наука полягає не в знанні, а в роботі. Знання без діла – марна справа.
За своє життя він створив тридцять байок, які були високо оцінені Іваном Франком. Григорій Сковорода любив Україну та сподівався, що в майбутньому ми створимо краще суспільство, і що настануть кращі часи. "
Старий, не дуже вдалий, художник Берман мав мрію - створити шедевр. Він малював картини, які не мали успіху. Берман опікувався двома молодими дівчатами Сью та Джонсі. Він дізнався від Сью, що Джонсі майже невиліковно хвора. Вона ж постійно дивилася у вікно, за яким стояло дерево. Вітер колихав гілля і з нього опадало листя. Сью вирішила, що помре, коли з нього впаде останній листок. Берман, дізнавшись про це, намалював листок таким чином, що з вікна здавалося, ніби він тримається на дереві. Він малював його, коли на дворі була жахлива погода. Берман занедужав. Проте, коли Джонсі побачила, що листок не падає, вона повірила, що може і має видужати - і дійсно почала видужувати. А от Бермана забрали до лікарні, де він врешті помер від запалення легенів. Автор цієї надзвичайно людяної новели майстерно показав відданість заради порятунку життя іншої людини. Отже, Берман реально створив шедевр, кращий за будь-які свої попередні роботи. Його мрія здійснилася.
