<span>цибатий,.. виставив на сонце кістляві, синювато-білі ноги»; «...в нього не наше обличчя, ну, не таке, як у Глипи, у баби Сірохи,...», «А в нього... Не те що біле, а блідо-прозоре лице, гострий ніс, гостре підборіддя, де-не-де синюваті щетинки. Здавалось, він ніколи не виходив на сонце», «...литки в нього були синьо-білі», «світло-сірі холодні очі»; «...скинув теніску, штани з гострими складками... Який же він білий, який незграбний! Худий, драбинчастий, під синьою шкірою видно увесь кістяк — можна ребра щитать. Такої білої людини з такими довгими руками не було ще у нас на березі», «...він стоїть над водою, як підйомний кран», «...кістлявими руками, наче кочергами...», «...прилизував чубчик–рідке волоссячко, таке, що геть просвічувалось...», «...він ступав, як білий шукач серед джунглів, — тихо й обережно...», «...світив білими зубами, і на білому обличчі...», «...голос у нього з льодком», «плечі в нього були опущені, висохлі руки, як неживі, висіли вздовж тулуба», «...світилось прозоре обличчя, світились хрящуваті вуха, світилось немічне тіло») </span>
Так тому що як каже приказка "Якщо ти не знаєш минулого, то і не будеш знати майбутнього" а також щоб можна було здивувати когось своїми знаннями по минулому свого народу.
<span><span><span><span><span><span>Порівняння: <span>І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили; г<span>олос сильний нам згори, як грім, гримить</span></span></span></span></span></span></span></span>
<span><span><span><span><span><span><span><span>Гіпербола: <span>Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, </span><span>Так наші молоти гриміли раз у раз.</span></span></span></span></span></span></span></span></span>
<span><span><span><span><span><span><span><span><span>Риторичний оклик: <span>Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод </span><span>Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, </span><span>Бо вам призначено скалу сесю розбить.</span></span></span></span></span></span></span></span></span></span>
У сучасному світі майже не знайти людей, які скажуть вам правду. Хоч в книжках, в інтернеті, в підручниках пишуть, що треба казати та не всі роблять так, як треба. Деякі хочуть тебе підставити, деякі випадково кажуть, бо може й не знають достовірної інформаціі. Так, але давайте уявимо світ де панує лише правда. Коли люди допомагають одне одному, не бажають зла. А навпаки. Де наприклад навіть депутати після виборів виконають свої обіцянки. Де учневі, який не прийшов до школи з поважної причини, однокласник скаже вірне домашнє завдання. Де діти не обманють своїх батьків, тощо. Але давайте почнемо з себе може тоді і всі будуть триматися гарного прикладу.
Кожна людина має крила. Не поспішайте заперчувати і відшукувати у себе на спині пір*їсті крила. Вони невидимі - духовні - і складаються(за трактуванням Ліни Костенко) з правди, чесності, довір'я, вірності у коханні, вічних поривань, щирості до роботи, щедрість на турботи, пісні, надії, поезії і мрії.
Ці крила рятують людину від земних турбот і кожного, хто вірить у їх силу, вони доносять до найзаповітніших мрій. Спочатку людина, як маленьке пташеня, робить невпевнені кроки і боїться піднятися над землею, але з часом людина, яка морально збагачується, вже відчуває силу і впевненість в своїх крилах...
І ось вже вона над землею, на дорозі до сонця, геть від проблем і справ.