«Гримить» - це вірш вірш І. Франка, що належить до циклу «Веснянки». Вірш був написаний на початку 1880х років. На зміст твору значно вплинули переконання І.Франка у 80-х роках.
Твір складається з двох частин по п'ять строк у кожній, а слово "гримить" формує шосту строку. Основний композиційний прийом, що вживає Франко — паралелізм: він зіставляє грозу - природне явище і явища соціальні.
Серед художніх прицомів, вжитих Франком у вірші — алітерація, а також дві протилежні стилистичні прийоми - епіфора та анафора. Епіфора - це повторення однакових виразів, слів чи сполучень звуків у кінці строф або рядків з метою посилення музичності і виразності вірша, а анафора - це повторення слова або групи слів на початку строф чи фраз.
У вірші автор передчуває весняного пробудження природи, а також революційне оновлення світу. Поезія проникнута також вірою у прекрасне майбутнє народів усього світу. Основна думка вірша — це заклик до боротьби.
1.Серенада провалилася, бо вони заспівали не Галі, а бабі Хіврі. Вони в ночі переплутали хати, а потім вирішили такого не робити. Щоб знову не чекати ту ніч.
2. Так, бо нікто не хоче морочитися.
Народна пісенність входить у скарбницю людської культури як дорогоцінне надбання поетичної творчості трудівників. Щедрість обдарування, красу і благородство душі, ніжність і ласку, високий і гордий політ думки та натхнення вклали протягом століть у свої пісні легіони безіменних народних співаків і поетів. Тому, сповнені вічно юної привабливості, безсмертно ширяють пісні над просторами кожного краю, легко залітаючи на крилах мелодії далеко за його межі. Вони володіють чудовою здатністю окрилювати поривання, надихати у праці, овівати радістю відпочинок, розраджувати в горі, тамувати душевні болі, множити сили у боротьбі. Без народної пісні взагалі немислиме повнокровне життя трудової людини. До пісні звертаються колективно й поодинці, в будень і в свято, старі й молоді, при найрізноманітніших життєвих нагодах і душевних зворушеннях. Тим-то трударі завжди так гаряче любили свою пісенність, плекали й берегли її, збагачуючи все новими темами та барвами.
любовь андрея к полячке была без гранична. Он любил её больше чем отца,брата,родину.
я думаю в какой то мере она его использовала, судить мы это можем по отрывку когда андрей крадет хлеб у товарищей и отдает его полячке, но с другой стороны он хочет спости её от смерти. Советует ей кушать маленькими кусочками. Я считаю что это не счастная любовь ведь получается он предал товарищей,отца,родину.и по этому умер от отцого сабли.
не знаю может получилось не очень удачно но если не кто больше не напишет воспользуйся
удачи
На мою думку ні,це ж казка там все легко