<span><span>У байціЄ.Гребінки «Ведмежий суд»валегоричних образах показано несправедливий суд. Такі випадки, коли бідних людей засуджували до суворих покарань за невелику провинучи навітьзовсім ні за що, траплялися на той час дуже часто. Через цепростілюди ненавиділи чиновників, які виносили жорстокі йнеобґрунто-вані вироки. Ця ненависть виражаєтьсявбайці тим, що судді представленівобразах хижаків, вічних ворогів трудівників: ВедмедяіВовків. Ці тварини завжди лякали людей своєюкровожерливістюі силою. Але, мабуть, ще менше людям подобається лисиця, адже це хиже створіння діє не стільки силою, скільки хитрістю іпідступністю,зним боротися ще важче. Саме тому Лисиця уособлюєу творі образдонощика, який є, може, ще небезпечнішимза чиновниківчерез свою підступність і ницість. Отасе, негативнеставлення народудо чиновництва проявляється вже у виборі персонажівдля твору’.Особливо показовим є те, що судять усі ці хижаки Вола,мирнУ*спокійну і працьовиту тварину, яка уособлює простоготрудівника-Так виражено беззахисність простої людини переддержавним»чиновниками.</span>
<span>Але ще гостріше негативне ставлення народу до визискувачів проявляється в описі самого судового процесу. Виявляється, що Вола судять за те, що він«На панській винниці пив, як мошенник, брагу, їв сіно, і овес, і сіль».Отже, провина Вола в тому, що він поводився так, як звеліла йому природа.І як же його судять Ведмідь і Вовки? Хіба вони обдумали справу, розглянули її всебічно? Хіба вони перевірили донос чи принаймні дали Волові щось сказати у свій захист? Ні! Вони «трохи не цілі сутки» судили Вола «по-своєму», тобто звинувачували його в тому, чого він не робив: «А то він сіно їв!» — Вовки завили», маючи на увазі, що Віл їв м’ясо.Зрозуміло, що весь цей процес — суцільний обман. А влаштований він тому, що Віл «ситенький був». Тому судді слухати його не стали, бо думали не про справедливість, а тільки про те, як би поживитися Волом. Про це свідчить абсурдний вирок:Понеже Віл признався попелястий,Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,Так за такі гріхи його четвертувать І м’ясо розідрать суддям на рівні часті,Лисичці ж ратиці оддать.Саме так бачили прості люди чиновницькі суди: збіговисько хижаків, які дбають тільки про наживу, тільки про те, як би побільше здерти з селянина чи міщанина. Це викликало народний гнів, обурення, ненависть, що і показано в байці. Єдиною, хоча й гіркою втіхою залишалося для людей те, що донощики часто в таких судах залишалися ні з чим. Це у творі підкреслює вирок, за яким Лисичка отримує не шматок м’яса, а лише ратиці.<span>Таким чином, можна сказати, що в байці Є. Гребінки «Ведме- жии суд» переконливо показано негативне ставлення народу до чиновників, його огиду і ненависть до них. Твір засуджує сваволю і несправедливість суддів, викриває хижацьку сутність чиновництва,л^твоюякого стає в байці єдиний позитивний персонаж, що уособ- людину з народу, — Віл. Саме тому, а ще до того і через свою жню довершеність, ця байка вважається одним із значних тво-8 вУкраїнській літературі.</span></span><span>
Подробнее:ВТІЛЕННЯ В БАЙЦІ «ВЕДМЕЖИЙ СУД» ПОГЛЯДУ НАРОДУ НА ЧИНОВНИЦТВО ТА ОЦІНКА ЙОГО НЕСПРАВЕДЛИВИХ ДІЙ - 8 клас - Українська мова та література - Сочиненияhttp://allcompositions.at.ua/publ/21-1-0-1456#ixzz3JcowlVDG</span>
</span>
Климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. Не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.
Чому мені подобаються детективи
Детектив один з розповсюджених жанрів, що охоплює широке коло читачів. Люблять як класичні детективи Эдгара По, Артура Конан Дойла, Агати Кристи й ін., так і сучасні детективні романи Дар’ї Донцовой, Олександри Марининой, Тетяни Устинової… Я зустрічалася з різними думками із приводу детективів класичних і сучасних. Одні вважають надто заумні й важкими класичні детективи, інші категорично й різко засуджують сучасні за відсутність серйозного змісту й захоплюючого сюжету. Хтось цінує класичні за незвичайність і барвистість, а хтось любить сучасні за те, що з ними можна прекрасно відпочити. Кожному своє. Я більше віддаю перевагу класичним детективам. Мені здається, що вони насыщеннее, динамичнее, «гостріше» по змісту, і кожне оповідання, незважаючи на те, що має таку ж будову, як і інші, індивідуальний і незвичайний. Можна перечитувати такі оповідання знову й знову.
Класичні детективи, або англійські детективи. Це так звані «детективи закритої кімнати». Коли є десять чоловік у замкнутому просторі, у замку, ну або на острові. Є труп або навіть кілька трупів. Є всякі напівнатяки які детективщик розставляє по своєму оповіданню, є тупа, але влучно стріляюча поліція-міліція, є мудрий слідчий-аматор, як правило дідок або бабуся… Отож, у класичному детективі все впізнається майже на останній сторінці. І завжди виявляється, що вбивця із самого початку перебуває серед діючих осіб».
Отже, ми довідалися, що таке класичнийдетектив.
Як уже було сказано вище, крім класичного (самого головного виду детектива) існує трохи поджанров детектива. Вони дуже широко поширені в сучасної детективній літературі. Я вирішила розглянути деяких сучасних детективів, провести порівняльний аналіз із класичними детективами, виявити загальні риси й розходження й зрозуміти, як ставляться до них сучасні читачі. От що говорить уже згаданий вище герой дитячого детектива Фелікс Куропяткин про сучасний детективі в цілому:
«Є детектив сучасний. Не дуже цікавий. Охарактеризується тим, що автор наштовхує в такого детектива целую купу помилкових підозрюваних. І об’єкт підозр постійно міняється по ходу оповідання. Ситуація швидко розвертається, стрілянини багато всякої. А наприкінці виявляється, що вбивця той, на кого ніхто б і не подумав».
Я зупинилася на розгляді найпоширеніших детективів: жіночих і дитячих. Насамперед, я звернула увагу на побудову сюжету в цих добутках: виявилося, що композиція багатьох сучасних детективів не схожа на композицію класичних. У цьому полягає одне з головних розходжень між ними. Якщо в класичному всі елементи строго розташовані на своїх місцях, упорядковані, то в сучасному всі навпаки. Важко розподілити по елементах сюжету й правильно розташувати всю інформацію в сучасному детективі. Наприклад, може бути так, що уплетено дві або кілька детективної історії в одне оповідання («Злодюга в клітинку»).
Отже, виділяється кілька зав’язок, основних частин (развитий дії) і кульмінаційних моментів. Або в романі «Запасний інстинкт» є ціла «пропасти» між виявленням злочину й розвитком дії. У цьому проміжку автор на час залишає головного героя й перемикається на інших персонажів. Також головний герой не відразу вирішує почати розслідування. Експозиція в сучасному детективі невелика, автор повідомляє тільки найважливіше, щоб підготувати читача, і відразу переходить до справи, тобто до злочину. Кульмінація завжди супроводжується стріляниною або іншими оперативними діями й присутністю міліції (щоб відразу заарештувати злочинця). Це найбільш яскраві розходження між композицією сучасного й композицією класичного детективі
Хоч Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої - окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і буди на нього схожим.
<span>Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів. </span>
<span>А. Чайковський не ідеалізує Павлуся, хоч, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Я схиляюсь перед його патріотизмом, присягою на вірність рідному краєві (вона звучить у внутрішніх монологах героя) , перед щирістю та м'якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію - знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.</span>
