Ім'я Андрія Малишка по праву занесено в золоту скарбницю світової літератури. Це поет могутнього ліричного обдарування, могутнього, адже надихала митця любов до Батьківщини, до рідної України. Любов до Батьківщини, до рідного дому, до стежин, схожених у дитинстві, до людини — ось основні мотиви творчості поета.
<span>Вже перша книжка Андрія Малишка мала назву "Батьківщина". Одне тільки слово, але яке промовисте; скупе, але багатозначуще! Вже ця книжка була відзначена високою патріотичною наснаженістю, любов'ю до рідного краю, його чарівної природи. Пейзажі рідної землі тут змальовано з такою сердечною теплотою, яка зігріває і чарує душу читача. Любов до рідного краю поет проніс через усе життя. Його душа, як той бусел, такий улюблений митцем, усе життя летіла додому, бо для нього нічого милішого в світі не було, ніж "наше подвір'я, стара яворина". Поет навіть сам указував на свою схожість із буслом у їхній любові "до отчого дому". </span>
<span>Спогади про рідну землю, про батьківську хату зігрівають теплом душу ліричного героя циклу "Україно моя", що був написаний у перші роки Другої світової війни, у роки, коли Україна палала в огні. З любові до Батьківщини виростає у ліричного героя почуття гніву й обурення. Виявом великої любові до рідного краю, почуттям гордості за землю батьків, клятвою Вітчизні звучать слова поезії: </span>
Весела і дотепна повість В. Нестайка розповідає про вірну хлоп'ячу
дружбу, про фантазії, мрії, витівки двох хлопців — Яви та Павлуші, які
мають добрі серця й у вирішальні, відповідальні хвилини виявляють свою
доброту, милосердя і навіть сміливість.
Наддніпрянщини, їх непересічних героїв, серед яких непереможний Трьомсин Богатир. Герой народних казок, легенд, реальних історичних подій, майстерно інтерпретованих І. Манжурою в однойменний літературний твір – поему-казку “Трьомсин Богатир”, живе в літературі Придніпров’я не одне століття, уособлює найвищі неперехідні духовні цінності, які шануються в усьому світі, відображає безмежжя поетичної вигадки нашого народу, згуртовує українців і водночас єднає і братає з іншими народами. Цей образ назавжди увійшов в історико-культурний простір Дніпропетровщини, є гідним втіленням історії і слави запорозького козацтва, монументом віковічній мрії людства про найдорожче – про щастя, любов, вірність, справедливість, свободу, про торжество світлих почуттів над темними силами.
Автор твору – Івана Івановича Манжура (справжнє ім’я; псевдонім – Іван Калічка, Іван Мара, І. М-ра; 20.10/1.11/1851, Харків – 3/15/05.1893, Катеринослав, тепер Дніпропетровськ), ключова, знакова постать в літературному та науковому житті Придніпров’я. Більше двадцяти років свого короткого, сповненого трагедій життя (раннє сирітство, постійний нагляд поліції, цензурні утиски, матеріальні нестатки) прожив на Катеринославщині (1872-1893). Український поет, фольклорист, етнограф, ім’я якого стоїть поряд з іменами найвидатніших діячів вітчизняної літератури другої половини ХІХ ст., своєю багатогранною творчою працею засвідчив широкому загалу на існування та активний розвиток етнографії та фольклористики на Півдні України, сприяв відродженню та розвиткові національної культури, літератури, мови, стояв біля витоків зародження української дитячої літератури в Катеринославі та видання перших книжок для дітей, став першим дитячим письменником-казкарем краю. Високу оцінку його діяльності дали О. Потебня, М. Сумцов, І.Франко, П. Шейн, І. Березовський, М. Бернштейн [1]
<span>Потрібно відноситись до людей так, як ти хочеш щоб вони відносились до тебе. За будь якими обставинами ти повинен допомогти свому товаришеві недивлячись нінащо. Потрібно бути добрим, щедрим та завжди допомагати один доному. Вирішувати всі проблеми разом, якщо вони стосуються двох людей. Наприклад Ява і Павлуша (з твору "Тореадори з Васюківки) вони завжди все робили разом, навіть якщо вони посваряться, то всеодно миряться та далі шукають собі пригоди. </span>
Читати,писати,кусати,битися,квітка.
