Наддніпрянщини, їх непересічних героїв, серед яких непереможний Трьомсин Богатир. Герой народних казок, легенд, реальних історичних подій, майстерно інтерпретованих І. Манжурою в однойменний літературний твір – поему-казку “Трьомсин Богатир”, живе в літературі Придніпров’я не одне століття, уособлює найвищі неперехідні духовні цінності, які шануються в усьому світі, відображає безмежжя поетичної вигадки нашого народу, згуртовує українців і водночас єднає і братає з іншими народами. Цей образ назавжди увійшов в історико-культурний простір Дніпропетровщини, є гідним втіленням історії і слави запорозького козацтва, монументом віковічній мрії людства про найдорожче – про щастя, любов, вірність, справедливість, свободу, про торжество світлих почуттів над темними силами.
Автор твору – Івана Івановича Манжура (справжнє ім’я; псевдонім – Іван Калічка, Іван Мара, І. М-ра; 20.10/1.11/1851, Харків – 3/15/05.1893, Катеринослав, тепер Дніпропетровськ), ключова, знакова постать в літературному та науковому житті Придніпров’я. Більше двадцяти років свого короткого, сповненого трагедій життя (раннє сирітство, постійний нагляд поліції, цензурні утиски, матеріальні нестатки) прожив на Катеринославщині (1872-1893). Український поет, фольклорист, етнограф, ім’я якого стоїть поряд з іменами найвидатніших діячів вітчизняної літератури другої половини ХІХ ст., своєю багатогранною творчою працею засвідчив широкому загалу на існування та активний розвиток етнографії та фольклористики на Півдні України, сприяв відродженню та розвиткові національної культури, літератури, мови, стояв біля витоків зародження української дитячої літератури в Катеринославі та видання перших книжок для дітей, став першим дитячим письменником-казкарем краю. Високу оцінку його діяльності дали О. Потебня, М. Сумцов, І.Франко, П. Шейн, І. Березовський, М. Бернштейн [1]
Вроде кратко:) Василь Іванович Голобородько - член Національної спілки письменників України з 1988 р. - народився 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі на Луганщині.
Середню школу-інтернат закінчив у 1963 році. У 1964 році вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет, але в 1965 році був змушений покинути університет. У 1966 році Голобородьку вдалося відновитися на навчання в Донецькому університеті, звідки на початку 1967 року він був відрахований за наказом ректора з формулюванням мотиву "за дії, несумісні зі званням радянського студента". Василь Голобородько поширював у Донецькому університеті серед студентів роботу І. М.Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація", яка тогочасною владою вважалася націоналістичною та антирадянською.
Від 1968 до 1970 року перебував на військовій службі у будівельних загонах Далекого Сходу. Потім працював на шахті та в радгоспі села Адріанополь.
У 1963 році почав друкуватися в республіканській пресі, але перша його поетична книжка "Летюче віконце" була знищена органами державної безпеки колишнього СРСР. У 1969-1986 роках твори Василя Голобородька перестали друкувати в Україні через існуючу офіційну заборону влади на друкування його творів та публічне згадування прізвища поета у засобах масової інформації.
1970 року у видавництві "Смолоскип" (Париж-Балтимор) вийшла друком книжка віршів поета під назвою "Летюче віконце", яка складалася із чотирьох окремих збірок.
В Україні перша збірка поета "Зелен день" надрукована київським видавництвом "Радянський письменник" лише в 1988 році, за яку В.Голобородько був відзначений літературною премією ім. Василя Симоненка.
У 1990 р. виходить збірка "Ікар на метеликових крилах", у 1992 р. - збірка "Калина об Різдві". За ці дві збірки в 1994 р. В. Голобородька відзначено найвищою в Україні літературною нагородою - Національною премією ім. Тараса Шевченка.
У 1999 році з друку вийшла поетична книжка під назвою "Слова у вишиваних сорочках". Через три роки в харківському науковому видавництві "Акта" вийшла друком книжка "Українські птахи в українському краєвиді", а видавництвом "Альма-матер" ЛНПУ ім. Тараса Шевченка підготовлена до друку книга "Посівальник".
<span>До 2001 р. Василь Голобородько проживав у селі Адріанополі, тепер - живе в м. Луганську. Вищу освіту здобув у Луганському національному педагогічному університеті ім. Тараса Шевченка. У 2002 р. отримав звання магістра за дослідження семантики українських казок.</span>
По происхождению Галичанин, родился в городе Судовая Вишня. Биографические данные о Вишенском весьма скупы. Известно, что он был высокообразованным человеком и в молодости проживал некоторое время в Луцке.
