Счастье - это большое светлое чувство. Испытываем его в приятные праздничные моменты жизни. Например, день рождения, когда все тебя с утра поздравляют, дарят подарки. Но счастье это не только подарки. Счастлив человек, зная, что его любят. Его можно испытывать проводя весело время со своими друзьями. А также получив хорошую оценку в классе.
Можно быть счастливым не только получая что-то от других, но и делая приятное другим, самому.
Каждый человек счастлив по-разному. Я думаю, счастье - это когда у меня большая, чистая дорога везения во всём.
Я себя считаю счастливым потому, что у меня есть мама и папа. Человек счастлив, когда он не болеет. А ещё я счастлив, что хожу в школу, меня одевают и учат. У меня много друзей. Я дорожу их дружбой.
<span>Я хочу, чтобы все люди были счастливы на земле, и не болели. Я думаю, что это и есть настоящее счастье.</span>
Alinakaraschuk На уроках україньської літератури я прочитала багато повчальних творів. Але найбільше мені сподобався твір "Таємне товариство боягузів або засіб від переляку номер 9" який написала Леся Вороніна .Найбільше в цьому творі мене зацікавив головний герой. Сподобався він мені тим , що хлопчик був спочатку боягузом , а потім вже поступово ставав сміливішим , відважнішим.На початку твору Климко боявся кактуса він втікав від нього і коли в ночі хлопчик біг від Сашка він потрапив в ТТБ що означало таємне товариство боягузів. спочатку Климко не розумів , що це і боявся вступати туди . Але він наважився і вступив , та він пообіцяв що про це нікому нескаже він схрещував пальці під час тієї операції . він знайшов собі нових друзів , дізнався , що його бабуся Соломія вигадала це товариство , і саме вона створила машину часу . Також климко дізнався чому його батьки вели розкопки саме на тому майданчику адже раніше на цю планету уже прибували синьомордики .Їх ще називали блакитними жабами , хлопчик їх побачив коли був з жуком і зайцем в банку . Він зрозумів , що ці істоти хочуть захопити світ але Климко з батьками переміг синьомордиків і наказав їм ніколи не повертатись сюди .На мою думку Климко найкращий друг і відважний хлопчик .
У книзі «Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських» Марина Павленко вірно дотримується свого творчого принципу — писати про реальне життя і реальних людей, які завдяки фантазії потрапляють в нереальні ситуації. Така позиція імпонує читачеві-підліткові, який вважає себе дорослим, але в душі залишається дитиною. Головна героїня книги — чуйна до людей, кмітлива Софійка — розпочинає своє дослідження, щоб допомогти своєму однокласнику Вадиму Кулаківському позбавитися родового прокляття. Поступово, крок за кроком, вона дізнається про страшну провину прапрадіда Кулаківського. З казкового арсеналу чарівних предметів, які, зазвичай, допомагають героям казкових повістей, Софійка задіяла лише старовину дерев’яну шафу, спроможну переносити героїню у будь-який час. Марина Павленко відобразила характерну прикмету сучасності: інтерес підростаючого покоління до історії України, краєзнавчих пошуків, дослідження старовинних пам’яток архітектури, вивчення свого родоводу. Читач «Русалоньки із 7-В або Прокляття роду Кулаківських», глибше пізнає минулу епоху, знайомиться з старовинними традиціями і обрядами. Софійка — героїня книги «Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських». У повісті вдалося відтворити колоритні типажі сучасних школярів, їхню поведінку, сучасну сленгові говірку. Марина Павленко відзначила, що прототипом образу Софійки стала її старша донька. Досить яскраво представлений у книзі образ самовпевненого учня Вадима Кулаківського, в якому уособлений психологічний портрет сучасного підлітка. Незважаючи на матеріальне благополуччя (його батьки-заробітчани надсилають достатньо грошей), він відчуває самітність і безпорадність. Софійка, побачивши невідомий бік життя Вадима, вирішила допомогти йому.
Йде весна, летить на крилах сонця, а зима не відпускає, лютий холод насилає.
Наш український народ має багату і оригінальну культуру, надбану численними поколіннями. З давніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо способу життя. Вони закладені в українських звичаях, святах, обрядах, фольклорі. Це — світовідчуття та світосприймання нашого народу. Українські традиції пояснюють та обґрунтовують взаємини між людьми, між людьми і природою, духовну цінність кожної окремої людини, і народу взагалі.
Рід наш прекрасний духовністю. Наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона; всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.