"Колись ми з батьком піймаи сома,-збрехав Юрко,бо батько тоді ходив рибалити без нього і зловив лише великого коропа, а не сома.- Півтора пуда заважив."
"-А як тельбушили його, то всередині знайшли краснопірку на кілограм. І вона ще була жива!"
"-якось до нас у місто приїхав пересувний зоопарк . Там були леви,жирафи,макаки,вовки,лисиці, а також крокодили. Одного разу маленький крокодил десь пропав... То я його в озеріна вудку день зловив."
Головні персонажі повісті - Ява Рень і Павлуша Завгородній - звичайні школярі-підлітки, що мешкають у селищі Васюківка, бешкетники, фантазери та "зривщики дисципліни".
<span> Звідки таке незвичне ім'я - Ява? То він сам себе так назвав, коли йому було лише півтора роки. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: "Я - Ваня", а вийшло "Ява"..., але причепилося оте "Ява" до нього, як реп'ях до собачого хвоста. У Івана руде скуйовджене волосся, а обличчя хлопця рясно вкрите веснянками. Ява Рень - енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр. Але хлопець здатний не тільки на бешкет: коли сталася прикра подія з переекзаменовкою, то він влітку сумлінно готувався до перескладання екзамену з української мови на "безлюдному" острові, дібравши собі ім'я "Робінзон Кукурузо". </span>
<span> Павлуша Завгородній - кращий друг Яви. Це більш врівноважений і спокійний хлопець. Він захоплюється малюванням і мріє стати льотчиком, але не менше за Яву полюбляє різноманітні пригоди й таємниці. </span>
<span> Васюківські "тореадори" завжди мають благородні наміри, але через брак досвіду і знань, на жаль, іноді потрапляють у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нову "авантюру". Тому читачі з цікавістю довідуються про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, зйомки в кіно, про допомогу хлопців під час рятування рідного села від стихійного лиха, про викриття двох місцевих "шпигунів". </span>
<span> Мені зрозумілі бажання і наміри Яви і Павлуші, адже вони мої ровесники. Думаю, головне, про що хоче сказати нам автор: дружба - велика сила; важливо мати поруч вірного і відданого товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, не зрадить, завжди допоможе в скрутній ситуації. Попереду в мене знайомство з багатьма літературними творами відомих письменників. Але я впевнений: "Тореадори з Васюківки" В. Нестайка - одна з найкращих книжок, тому я усім раджу прочитати її. </span>
1 на кам'яному острові. 2 Швайка каже що на землю Воронівки напали татари. 3 хлопці залишаються самі на острові з Барвінком. 4 на острів припливають два човни з трьома людьми один з них Ташкевич. 5хлопці беруть в полон Ташкевича. 6 Козаки повернулися Ташкевич втік. 7 Швайка відправив козаків за Ташкевичом на зміїний острів. 8 Ташкевичу дають військо в 100 осіб і приказ знищити козаків. 9. Санько ворожить і хлопців не помічають. 10. хлопці ідуть степом і зустрічають пастуха Рашида. 11 Швайка в гостях у Вирвизуба
Алегоричним є художній образ, який приховує реальну особу (явище, предмет) за допомогою конкретних асоціацій. Наприклад, сова - це мудрість.
Алегорія має одне, конкретне значення на відміну від метафори.
Алегоричні образи використовуються при написанні притч, байок, сатиричних творів.
Окрім літератури, алегорію застосовують в живописі та скульптурі, в театрі та кіно.
У нас стоїть питання" Чи можу я ризикнути життям щоб виправити помилки інших?"
Так, звичайно Ви можете це зробити.
Але для чого Вам це потрібно. Якщо Ви на 100% впевнені, що цю помилку треба виправляти, подумайте, а що скаже цей самий, який допустив помилку. Якщо я не помиляюся, Ви хочете щось виправити після помилки саме близького або дорогого для Вас людини? А чи впевнені Ви що він скаже "Дякуємо" і не відвернеться від Вас після цього? Ми, люди, в більшості своїй, зазвичай свої помилки ненавидимо і не любимо про них згадувати. І вже тим більше ми терпіти не можемо ніяких рятівників, вибачте на слові "витирати за нас попу" і виправляють наші власні ляпи. Адже кожен з нас вважає, що досягнувши певного віку, він (вона) має право на будь-які помилки в житті, будь-яким спробам, претензії, нехай і невдалі спроби в чомусь.
Можливо буде краще залишити вчинила помилку, він сам згодом зрозуміє і якраз пам'ять стане гіршим покаранням. А якщо чужу помилку виправлять інші - людина залишиться "в дитячому садку" і ніколи нічого не зрозуміє і не навчитися відповідати за свої вчинки.