Рідне гніздечко – саме так юні пташенята називають батьківський дім. Це місце, де завжди люблять, де чекають і підтримують. Дух рідного дому назавжди залишається з нами, він тече в наших жилах.Часто можна почути вислів: «Скрізь добре, а вдома краще». Справді, рано чи пізно кожен із нас захоче покинути батьківський дім. Хтось у пошуках кохання, хтось у пошуках нового життя чи визнання. Але немає того, хто хоч на секунду зміг забути теплі материнські руки, ніжну посмішку тата, домашній затишок, тепло. Напевно, в усьому світі ціннішого скарбу не знайтиІ от, після довгої розлуки ти знову на порозі рідного дому. П’єш воду зі старої криниці і вона здається найкращою, цілющою. Ласуєш яблуками в садку і вони здаються найсмачнішими. У цьому місці все завжди буде най, бо отчий дім — твій дім. І щасливим він буде там, де живе міцна родина, де панує любов і дружба, де лунають дзвінкі дитячі голоси. Там, де за широким столом сидить уся родина: бабуся й дідусь, мама і тато, брати, сестри і навіть коти.Де гарна сім’я — виростають чудові діти. Тому особливу роль потрібно приділяти вихованню молодого покоління. Справді хороших виховних успіхів можна досягнути в родині, де панує мир, взаєморозуміння, тепло й щира турбота. Тож варто навчати дітей любити, поважати отчий дім аби з покоління в покоління передавалися справжні родинні цінності.
писатель должен знать про что он пишет,он должен ответить на любой вопрос про то что пишет,он не знает слова *не знаю*!!!!
Фарбований лис-це казка про....
( лиса Микиту)
хитрий,рудий,із казки фарбований лис-...
Майже з першої сторінки ми знайомимося зі світом народних казок, стикаємося з персонажами містичних легенд, які переказуються із покоління в покоління, впізнаємо багато «щедрівок, які взимку виспівувалися під вікнами», насолоджуємося тим, як наші співвітчизники оспівують, на перший погляд, самі звичайні явища природи. Читаючи цей твір, можна добре відчути, що М. Стельмах, як письменник і як син українського народу, глибоко шанує його обряди, традиції і звичаї. І калина, і свята повага до хліба, і вишивані рушники – все це душа народна, все це – наше минуле і наше майбутнє. У повісті досить виразно підкреслюється повага письменника до землі, насіння, оранки, сівби, до дерев, з якими герої розмовляють начебто з живими. Навіть відображення праці нагадує якийсь народний ритуал, що був добутий віковим досвідом наших предків. Таке поважливе ставлення до народних звичаїв та традицій, до природи і праці, мало величезний вплив на формування поглядів Михайлика, на його самовиховання і становлення як майбутнього талановитого митця. "Убога хатина Михайлових батьків, прикрашена вишитими рушниками й кетягами калини, три хлібини й грудка солі на столі, свячені страви у мальованих полумисках."
П<span>окохала дівчина козака, але волоцюгу — без хати i роду. Коли засне мати, то й біжить вона опівночі до парубка над ріку під вербу. I милуються в любощах, аж поки не зазоріє.
Та ось поїхав козак y похід, залишивши дівчину з тугою та смутком в серці. Щодня бігала вона на пагорб, що за селом. Довго стояла на вершині, вдивляючись y шлях, що зникав за обрієм, визирала, чи ми- лий не їде. Та як не було козака, так i нема, a дівчина карі очі видивляє, сльози ллє. А мати свариться на неї, що не береться до роботи.
Одного разу під вечір дівчина, як завше, пішла на пагорб. Мати вернулася з роботи стомлена i, не заставши дочки вдома, спересердя закляла її словами: «А бодай ти вже i не вернулася більше» — i дівчина, як стояла — та й стала на горбі тополею.</span><span> </span>
