Г. Квітку-Основ'яненка називають першим українським повістярем, який у своїх творах звертався до тем із життя народу. У повістях Квітки-Основ'яненка — позитивні образи селян, їх людяність, моральна чистота, чесніть і працьовитість.
Одним з найвідоміших творів письменника є повість «Маруся». її персонажі, наділені душевним багатством, щирі у почуттях, викликають у мене симпатію.
Головна героїня твору — дівчина Маруся. Вона — втілення ідеалу досконалості. Зовні Маруся надзвичайна красуня: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте»... . Прекрасна Маруся і душею: «О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна та ще к тому ж тиха, і смирна, і усякому покірна».
Ідеальній дівчині — ідеальна пара. Василь, її коханий, теж наділений красивою зовнішністю і благородним характером. Герої закохуються з першого погляду, не можуть жити одне без одного, узагалі, кохання їхнє теж ідеальне. І хоч почуття героїв змальовані дещо з перебільшенням, але саме це сентиментальне перебільшення хвилює нас найбільше й розчулює.
Хоча й було кохання Марусі та Василя ідеальним, проте не зазнали вони щастя. Тимчасова незгода Мару-синого батька на їхній шлюб, несподівана смерть Марусі, після якої Василь постригся в ченці та незабаром і сам помер, — усе це викликає співчуття до нещасної долі закоханих.
Персонажі повісті Квітки-Основ'яненка — прості люди, наділені прекрасними моральними якостями, які хвилюють нас своїми переживаннями та почуттями. Крім того, окрасою повісті є картини народного побуту — пісні, обряди весілля, сватання, заручин тощо.
Повість "Тіні забутих предків" — твір глибоко сокровенний, написаний вже не в руслі етнографічного реалізму, який розробляв М. Коцюбинський в ранній творчості, а етнографічного неоромантизму, оскільки письменника цікавить демонологія як образне втілення зв'язку людини зі світом природи та ірреальний складник світу реального.
Основу повісті складає історія кохання Івана та Марічки, і, здавалось би, ця історія, на перший погляд, носить цілком пасторальний характер. Але поруч з героями живуть і змагаються між собою дві іпостасі символічного світу — Любов і Смерть.
У творі зображене ідеальне кохання, яке, проходячи через життєві випробування, не втрачає своєї сили, не нищиться, не зникає, а навпаки, загартовується, Стає міцнішим, щоб поєднатися в сме-Р""і, У коханні поєднуються життя і смерть, реальність і міфічний світ. Читач може провести паралель між історією кохання Івана та Марічки і Мавки з Лукашем. І в "Лісовій пісні", і в "Тінях забутих предків" почуття героїв розгортається на тлі прекрасної природи, і музика стає тим струменем, тим поштовхом, завдяки якому кохання зароджується і міцнішає: "Марічка обзивалась на гру флояри, як самичка до дикого голуба, — співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з'являлись — не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійці по сіножатях, як смереки ростуть по горах. На що б око не впало, що б не сталось на світі: чи пропала овечка, полюбив леґінь, зрадила дівка, заслабла корова, зашуміла смерека — все виливалось у пісню, легку і просту, як ті гори в їх давнім, первіснім житті".
Що таке дружба ? Яке місце вона займає в житті людини? Мені здається , що ці питання хвилюють багатьох людей з самого раннього дитинства. І не даремно , адже так влаштований світ – людина не може існувати сама по собі , вона невіддільна від суспільства , їй необхідне спілкування , можливість поділитися найпотаємнішим з кимось – тим, кому він довіряє. Цей хтось і є найкраща подруга або друг.
Хто ще так зрозуміє , вислухає і підтримає , якщо не найкраща подруга ! Їй можна довірити все , не побоюючись того , що сказане тобою дізнається хто – то інший. Вона не тільки вислухає , але і підтримає , дасть слушну пораду , допоможе у вирішенні , здавалося б , нерозв’язних проблем.
Мені дуже пощастило , що у мене є така близька подруга , якій я можу розповісти про себе абсолютно все. Але я ціную її не тільки за те , що вона не розголошує мої секрети , а просто тому , що вона є. Я люблю її з усіма достоїнствами і недоліками , люблю справжньою, щирою, дружньою любов’ю. Я впевнена , що навіть після школи ми будемо дружити так само , як зараз. Ми вчимося в одній школі , але не тільки вона нас пов’язує . Ми дуже часто , майже щодня зустрічаємося і кажемо про все на світі , що нас цікавить , розповідаємо один одному навіть про проблеми в особистому житті і знаємо , що завжди зрозуміємо один одного і дамо раду. Я помітила таку закономірність: коли у мене поганий настрій , чи будь – які проблеми , неприємності , я дзвоню своїй подрузі або йду з нею гуляти і моментально заспокоююсь , мені мої проблеми починають здаватися не такими значними . До речі , моя подруга каже , що у неї відбувається те ж саме.
<span>Але ж є такі люди , у яких немає таких близьких друзів , як у мене чи вони є, але їм не можна довіритися . Колись і у мене була така ситуація , поки я не зустріла свою подругу. І зараз я розумію : всі друзі , які у мене коли – то були , ніколи не зрівняються з моєю теперішньою подругою.</span>