Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. Зараз одяг — більш стандартний, хоча є безліч способів створити собі неповторний стиль. І це особливо стосується підлітків, адже саме в цьому віці нам хочеться виразити себе, підкреслити свою унікальність.Спостерігаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у широченних штанях або фарбованих блондинок у міні й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі... їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. А з кого ж складається решта? З «сірої маси»? Адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі.Кожен із нас — по-своєму неповторний.
Білий кінь Шептало - це алегорія. У цьому образі автор зображує непокірного людини, яка не хоче приймати рабську долю, бути «як всі», противиться «сірої буденності, але терпить поразку в цій боротьбі. Письменник хотів показати, як під впливом повсякденного життя і суспільних умов яскрава, але слабка людська особистість втрачає індивідуальність, зраджує свої мрії, пристосовується до оточення.
Здавна люди замислювалися над тим, що таке щастя. Дехто мріє про пригоди
й подорожі, хтось хоче мати вірних друзів, мрія деяких — бути відомим
спортсменом, співаком або стилістом, деякі мріють про красиве вбрання,
сучасну техніку, модні розваги.Що ж таке щастя, кого можна вважати щасливим? По-моєму, той тільки й
щасливий, хто іншим не заздрить, хто робить добрі справи та наполегливо
працює над здійсненням своїх мрій. Скарбом можна вважати наше життя, щастя.
Вони не брати ,тому що один народився в 1819, а другой в 1892, и не син з батьком тому що Миколай - Гуриевич, Пантелеймон - Олександрович .Тому вони або однофамільці, або далекі родичі
Композиція «Скарб»
Експозиція: надмірна опіка матір’ю свого сина Павлуся.
Зав’язка: смерть батьків Павлуся, його сирітське життя.
Кульмінація: дохлий хорт у хаті Павлуся виявився дукатами. Розв’язка: роздуми автора про смисл життя, про щасливу людську долю.
На мою думку, не всі дорослі сприймають світ так, як Льонька. Адже тільки він може побачити те, що захоче побачити. Чого забажає його душа, те його фантазія втілить у реальність тільки для нього. Для свого малого віку Льонька дуже розвинена дитина. Його фантазія веде його у нові світи, не знані нам усім. Там він проходить скрізь пригоди з своїми "друзями" або з природою. Все навколого нього здається незвичайним. І всі ми можемо дивитись "через рожеві окуляри". Потрібно лише захотіти.
