Птахи- чудові, прекрасні, вільні літати. Та є ластівки а з ними і яструби. Сильніший поїдає слабшого і їхній вільний політ перетворюється у випробування на життя. Так само теперішнє суспільство може поїдати і простих людей. Тільки люди запевнять себе що вони вільні, робити все по своєму, що можуть літати серед своїх, ними відразу користуються сильніші.
Птах тримається зграї заради безпеки відчуття потрібності, єдності, мети долетіти до кращих країв. Як і птахи люди досягають своєї мети разом, рухається в майбутнє і прагнуть до щастя.
На мою думку птахи чудові створіння які іноді людяніші за самих людей. Головне поважати їх і жити з ними у єдності.
Жульєн мріяв зустріти в <span>Безансон</span> розумних і шляхетних людей, але він не знав, що розум і знання в семінарії треба було ховати, щоб не викликати до себе ненависті. Мріяв про кохання,але сам нікого по-справжньому не кохав.
Важко описати що таке щастя взагалі. І також важко визначити, яку людину можна вважати по-справжньому щасливою. Щастя це, напевне, той стан душі коли навкруги світ в найяскравіших кольорах і посмішка не зникає з обличча. Але існує багато питань. Чи завжди щастя це гроші? Чи завжди щастя це душевна втіха?
«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ».«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався» .«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...».Мар’яна говорить Михайлику: «І вчися...та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»