Справжнє кохання — це велике надбання людини. Воно формує особистість, визначає її сутність: воно стає головним випробуванням у житті людини, робить її щасливою або нещасною. То чи існує справжнє кохання сьогодні? Мабуть, що так, оскільки й зараз люди продовжують здійснювати героїчні та безглузді вчинки задля кохання і страждають від цього. Це й робить їх людьми.Валентин Чемерис саме це намагався розповісти своїм читачам
На думку інших людей , ще одним дивацтвом було в хлопця бажання читати.Бо Михайлик перечитував все. В одній з книжок описувалося здичавіння чоловіка, який покинув місто. Він оселився в степу, орав землю і навіть чоботи став мастити дьогтем. Тоді ще не всі знали, чим ще, крім дьогтю мастити чоботи
Хоча мати й гримала часто за те, що хлопець не може відірватися, мов заворожений, від книжки, і грозилась викинути їх у піч, та все ж читання не припинялось.
Навесні мати починала діставати з комори, скрині, сипанки, з—під сволока і навіть з—за божниці свої вузлики з насінням. Вона радісно перебирала своє добро і в мріях вже бачила себе посеред літа поміж зеленого зілля. Насіння для неї було святим. "Мати вірила: земля усе знає, що говорить, чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого". Це мати навчила любити землю, роси, ранковий туман, любисток, м'яту, маковий цвіт і калину, "вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і яку розквітлому соняшнику ночує оп'янілий джміль".
В роки розрухи через село проходили різні люди. Одні тікали від голоду, інші шукали кращої долі, треті — заробітку. Одного разу через село йшла жінка з хлопчиком. "їхні страдні, виснажені обличчя припали темінню далеких доріг і голоду". Назавжди запам'ятався хлопцеві той, "хто пожалів її материнству, її дитині скибку насущного хліба". Малому хлопчику було дивно й боляче спостерігати байдужість дорослого, і він простягнув голодній дитині жменю гарбузового насіння, що витяг зі своєї кишені.
Я знаю що твір вийшов дуже довгий але якось так)))
<span>Судьба поэта и писателя Ивана Франко противоречива. Объявленный классиком украинской литературы, он впервые ненадолго посетил Киев лишь в тридцатилетнем возрасте. Избрав в качестве литературных ориентиров произведения русских революционных демократов и так называемую натуральную (реалистическую) школу, Франко во многом оставался романтиком. Он переводил произведения Маркса и Энгельса, но десять лет трудился в польской правобуржуазной газете «Курьер Львовский». Все противоречия личности, существующей на границе русского и германского миров, словно для наглядности, отразились в жизни Ивана Франко. И потому для австрийцев он был русофилом, а для русских – украинским самостийником.</span>
Когда я начила читать это произвдение то у меня появилося чуство что всё это происходит со мной.Здесь очень интересные и фантастические сюжеты.Особенно мне понравился сюжет где как-бы Митя напугал своего друга тем что в озере есть очень страшный монстр.Но как всем маленьким детем ему захотелося проверить правда это или ложь.Как оказалося это был всеголишь его друг Митя.Честно сказать я бы непротив что-бы со мной случилася такая интересная история.Мне очень понравилося это проиведение
