Перше сонце припікає
вмить прокинусь я від сну
Стебелинки виправляю
І готуюсь зацвісти
<span />
Чайковский — великий композитор, составивший эпоху в истории мировой музыкальной культуры. Жизнь Чайковского — образец непрерывного, настойчивого труда, Плодотворную работу композитора он сочетал с деятельностью педагога-воспитателя, критика-публициста, дирижера. Творчество Чайковского глубоко национально: он создал галерею замечательных образов русских людей, запечатлел картины родной природы, воспел славное героическое прошлое России. Чуткий реалист-психолог, Чайковский с огромной эмоциональной силой и жизненной правдой отразил духовный мир своих современников. Основная идея его творчества — протест и страстная борьба против темных сил жизни, воздвигающих препятствия на пути человека к счастью. Даже приводя эту борьбу к трагическому завершению (как, например, в «Чародейке», «Пиковой даме», Шестой симфонии), Чайковский подчеркивал конечное торжество светлых, гуманистических идеалов. Слова Чайковского: «Я — человек, страстно любящий жизнь и столь же страстно ненавидящий смерть» — могут служить эпиграфом ко всему его творчеству.
Петр Ильич Чайковский родился 25 апреля (7 мая) 1840 года в Воткинске на Урале в семье горного инженера. Его музыкальность проявилась рано. Однако родители определили его в Петербургское училище правоведения, где он пробыл с 1850 по 1859 год. Лишь в 1862 году, порвав с чиновничьей карьерой, Чайковский поступил в незадолго до того открывшуюся Петербургскую консерваторию. Окончив ее спустя три года, Чайковский переселился в Москву, где стал профессором консерватории.
Последующее десятилетие прошло в напряженной творческой, педагогической и общественной деятельности. Одна за другой возникали оперы, симфонии, камерные сочинения. Лирически светлая Первая симфония («Зимние грезы», 1866), опера «Кузнец Вакула» (1874, в позднейшей редакции — «Черевички», 1885), насыщенная стихией народной песни и танца Вторая симфония (1872) и Первый фортепианный концерт (1874) характерны для этого периода творчества Чайковского. Вместе с тем программные симфонические произведения «Ромео и Джульетта» (1869) и «Буря» (1873, по Шекспиру), а также «Франческа да Римини» (1876, по Данте) наметили ту трагическую линию, которая выявилась особенно ярко в последние годы жизни композитора. К 1878 году Чайковский закончил Четвертую симфонию и оперу «Евгений Онегин» — гениальные произведения, которые ознаменовали расцвет его творчества и сыграли решающую роль в последующем развитии русской оперы и симфонии.
В 1880-х годах круг тем и образов, привлекавших композитора, расширяется, крепнет его интерес к показу жизненных противоречий, столкновений человеческих характеров. Об этом говорит большинство его крупных сочинений зрелого периода: оперы «Орлеанская дева» (1879), «Мазепа» (1883), «Чародейка» (1887), программная симфония «Манфред» (1885, по Байрону), Пятая симфония (1888). С 1887 года Чайковский выступает в крупнейших городах Европы и Америки, пропагандируя русскую музыку. Его творчество повсеместно встречает широчайшее признание. В 1893 году в Англии, в Кембриджском университете, Чайковскому было присвоено почетное звание доктора музыки В последний период жизни (1887—1893) композитор создал свои наиболее трагические произведения — оперу «Пиковая дама» (1890) и Шестую симфонию (1893), а рядом с ними — полные тепла и солнечного света балет «Спящая красавица» (1889) и оперу «Иоланта» (1891).
Чайковский умер 25 октября (6 ноября) 1893 года в Петербурге.
Кайдашева сім*я дуже правдиво розповідає про сімейні проблеми. В нашій сучасності залишились майже тіж самі побутові конфлінки, рішення яких можна відшуками, читаючи повість. На прикладі бранок Кайдашів нам слід навчитися вирішувати конфлікти мирнішим шляхом ніж вони. Адже родина має бути нашим затишним куточком, та чого не слід робити, аби очі були на місці.
<em>Відповідь:</em>
<em>Якщо ви запитаєте, манить мене небо, я відповім: «Звичайно!». Та й як може не вабити ця бездонна синя глибина? З дитинства мені хотілося поринути, пірнути в неї, відчути легкість і свіжість польоту.
</em>
<em>Здається, простягнеш руку-і ось воно, небо, можна відчути його, погладити. Але немає. Ця блакитна височінь недосяжна, поки ти стоїш на землі. Вона височіє над тобою, дозволяючи лише здалеку милуватися своєю красою. Іноді я заздрю птахам з-за того, що вони можуть у своє задоволення ширяти в небі, розсікаючи хмари.
</em>
<em>Небо має свій характер і залежно від настрою змінює зовнішній вигляд. Воно може бути привітно блакитним з безтурботними пухнастими хмарами, які надають йому романтичності. Коли воно таке, зазвичай тепла погода, лише зрідка дме легкий освіжаючий вітерець. Однак все може швидко змінитися. Небо змінює грайливий характер суворий, стає сірим і похмурим. Хмари набирають вагу і темніють, перетворюючись у важкі грозові хмари. Тоді піднімається вітер, і на вулиці краще не бути. Небо може гриміти і виливатися проливним дощем. А ще його можуть розсікати зигзаги блискавок. Хоча, якщо чесно, я його і таким люблю. Мені дуже подобається спостерігати у вікно, як виблискують хмари, по склу течуть дощові струмені, а по дорогах - струмки. І все це доповнюється шумом дощу. Під нього приємно засинати.
</em>
<em>А з чим порівняти нічне небо в ясну погоду? З темним оксамитом, усипаним блискітками? Або з гладдю води, над якою парять світлячки? Багато є гарних порівнянь, і небо гідно їх всіх і навіть більше. Не дарма романтики і поети у всі часи оспівували його і використовували в якості метафори для своїх творів.
</em>
<em>Про те, яким стає небо під час заходу, набираючи криваво-червоних, золотих і вогняних відтінків, і говорити не потрібно. Хто бачив його хоч раз, вже не забуде. Мільйони картин присвячені йому і мільйони ще будуть написані. Небо величезна і чудово, воно багатогранне і неосяжне. Я не перестаю ним захоплюватись.</em>
<em>Пояснення:</em>
<em />
<span>Це прислів'я означає
те,що найрідніша людина - мама тому, що саме біля неї людина відчуває
справжнє і невгамовне тепло ,яке ніколи не закінчується.А сонце може
зігріти і не кожен день... </span>