Справжній митець, Маруся наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами і стражданнями. Вона щира, довірлива й незахищена. Маруся з її етичним максималізмом стоїть над житейськими марнотами і брудом, вище дрібних амбіцій, заздрощів, прагматичного розрахунку. На відміну від Гриця, її не лякають матеріальні нестатки. Своїм високим благородством Маруся, навіть віддана на глум і осуд юрби, здатна викликами в людей шанобливий захват:
<span>Злочинниця — а так би й зняв би шапку. </span>
<span>На смерть іде, — а так би й поклонивсь. </span>
<span>При всій своїй безпосередності Маруся мудра і добре бачить людські вади. Вона намагається зрозуміти і по змозі виправдати негідні вчинки людей, не бере на себе права осуджувати їх. Зате себе судить якнайсуворіше. Не може простити собі, що так пізно розгледіла Гриця, який виявився не тим, кого вона любила. </span>
<span>Образ Марусі Чурай зливається з образом України через те, що в ній втілені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети. Героїня є причетною до важливих подій періоду боротьби українського народу за незалежність в середині XVII століття. Поетеса неодноразово вказує, що сам гетьман Хмельницький </span>
<span>дивував, безмірно дивував, — </span>
<span>що от скажи, яка дана їй сила, </span>
<span>щоб так співати, на такі слова! </span>
<span>За ставленням до Марусйної пісні, яка сприймається мов символ народного генія, і поділяються герої роману Ліни Костенко. Це одна з ознак соціального розшарування. </span>
<span>З одного боку, "Таку співачку покарать на горло, — та це ж не що, а пісню задушить!" — ставлення Богдана Хмельницького, "Пісень немає — і мене нема" — самої Марусі Чурай, а з іншого — "При чому тут пісні?" — Горбаня, "Це щось для дівки, синку, височенько. Не вірю, щоб складала це вона" — старої Бобренчихи. </span>
<span>Боротьба протилежних уявлень про життєві цінності витримана поетесою в усьому романі. А оте Грицеве — Марусі: "Затям, любов любов'ю, а життя життям". 1 справді, якого тільки лиха не зазнавала наша багатостраждальна земля... Отож, як вижити тим, хто віддає все життя, щоб протистояти цьому лихові?! Крім соціального розшарування тут ще відбувається винищення кращої частини нації — адже всі її "позитивні герої" в романі гинуть. І ніби як за зниклим плем'ям інків, за ними тужить пісня Марусі Чурай. А Горбані й сьогодні своєї: "При чому тут пісні?.." Але вона живе! </span>
<span>Квітує калиною, пломеніюче кетягами, творчість народної поетеси на запашних лугах української ліричної пісні. Маруся Чурай — це образ, витворений народною уявою, втілений у творах письменників і науковців. Чи реальною є її постать? Хто знає. Може, це лише поетична легенда. Маруся Чурай — дівчина з легенди, цікавої і захоплюючої, що впродовж трьох віків тривожить серце, викликає подив, спонукає до роздумів про найсокровенніше.</span>
Як я ставлюся до тих хто цурається свого роду, свого народу Я вважаю, що ті, хто цурається свого роду, свого народу - нещасні люди. Вони наче дерева без коріння. Як то перекати-поле, що котиться куди вітер повіє. Адже кожна людина не з'явилася на цей світ з незвідки. Всі ми - нащадки наших пращурів, остання ланка довгого ланцюга поколінь. А якщо людина не цінує свого роду, то вона самотня і нещасна, хоча й не усвідомлює цього. Тому мені шкода цих людей. Шкода, що вони не розуміють того, чого самі себе позбавляють.
Різдво – це велике свято для віруючих людей в Україні. Адже в цей день народився наш Спаситель – Ісус Христос. Православні відзначають Різдво Христове 7 січня, а католики – 25 грудня. Напередодні свята християни турбуються, щоб їхні домівки були ошатними. Ще з давніх-давен жінки готують Святу вечерю на це свято. На столі має налічуватися 12 страв. Під скатертину господарі дому кладуть солому та гроші. Таким чином подружжя просить достатку в Бога. Вечеря розпочинається тоді, коли на небі з’являється перша зірка. Перед тим як розпочати трапезу всі члени сім’ї моляться і згадують померлих людей. Це ще не все. Найменший член сім’ї сідає під столом і починає хрюкати, гавкати, мекати і т.д. Такий звичай виконується для того, щоб водилися свійські тварини вдома. Потім всі куштують головну страву – «кутю». Страви повинні бути пісними; випити трохи вина на Святу вечерю дозволяється. Наступний крок – це сімейна коляда за столом. Невдовзі господарі дому чекають колядників. Після того, як дитина заспіває колядку господарі дому дякують та дають гроші або ж солодощі. Їжу зі столу не забирають у цей вечір, бо українці вірять у те, що на Святу вечерю приходять померлі предки, тому ми повинні залишити столові прибори та їжу для них. Це своєрідний вияв поваги до пращурів. Різдво – це свято, яке об’єднує всю родину. Воно є яскравим та надзвичайно колоритним. Існує багато традицій, якими послуговуються у цей день. Кожна область України може похизуватися унікальними звичаями. В одній області можуть виконувати одну традицію, а в іншій – іншу. Але все ж є те, що об’єднує всі області – це розуміння важливості святкування Різдва. – Різдво – це свято, що є у серці кожного українця!
Дядько Шпичак поїхав до хлопчикових батьків і вони завели розмову про лося.-Добридень Лілю та Олексію!- Привіт і тобі якщо хочеш Шпичаку!-Ваші діти стали свідками вбивства!-Якого ще вбивства?-Вони побачили як я вбив лося із заповідника якого вони діставали із ополонки.-І що далі???-Вони хутко помчалися в заповідник.-Правильно вони зробили.Ати чого від нас хочеш.-Я хочу щоб ви зупинили своїх дітей.А я за цем віддам вам роги.Ну що згодні?-Ні тому що ви винищуєте природу і все живе!!!!-Ну будь ласка!-і так Шпичак благав години зо дві!Але батьки так і не погодилися тому що вони любили природу і навчили цього синів.
(Творчість Жиленка я не читала,але ось декілька строк за темою)Щоранку ранку я встаю з усмішкою,тому що я ціную кожен новий день,кожну годину,кожну хвилинута кожну мить.Я радію тому що в мене є друзі,є сім,я і є все що потрібно для життя.Я радію тому що я інколи можу просто розслабитися та відпочити від сірої буденності.Я ціную все що в мене є і вважаю що лібше сисиця у руках ніж журавель у небі!
